“Еспресо.Захід” розповість про його діяльність, котра в основному припала на складний період Другої світової війни та післявоєнних років.Загартований підпільною боротьбою в лавах ОУНТарас Боровець народився 9 березня 1908 року в селі Бистричі (нині Березнівський район Рівненської області) у багатодітній селянській родині. Життя на Волині, яка після Ризького миру 1921 року відійшла до Польщі, сформувало його світогляд. Його сім’я не мала достатньо грошей, тому Тарас з юності працював у каменоломні, а через матеріальну скруту не мав можливості здобути формальну освіту. Проте завдяки самоосвіті він багато читав, цікавився історією України та політикою. Кажуть, що розповіді діда Уляна про трагічні сторінки української історії, зокрема про боротьбу гетьмана Мазепи, глибоко вплинули на юнака.У 1930-х роках Волинь як і Галичина була осередком політичних і соціальних напружень. Польська влада проводила жорстку політику полонізації, а українське населення зазнавало дискримінації. У цей час Тарас Боровець долучився до національно-визвольного руху. Вирішальну роль відіграв сотник Василь Раєвський, який у 1932 році познайомив його з полковником армії УНР Іваном Литвиненком. Литвиненко розгледів у Боровці організаторські здібності й залучив до підпільної роботи. У 1933 році Боровець очолив осередок ОУН у рідному селі, а за його власними спогадами, виконував нелегальні завдання уряду УНР в екзилі на території СРСР. У цей час Боровець взяв псевдо “Бульба” на честь відомого героя твору Миколи Гоголя, символу незламного козацького духу. Інша версія, що його ще з дитинства так кликали за схожий на картоплину ніс. У 1930-х роках Боровець також проявив себе як публіцист і критик польської політики. Його нарис “Чорний день Варшави” та книга “Пан депутат у Сеймі” висміювали польську владу, за що він був засуджений до трьох років у концтаборі. Цей досвід лише посилив його рішучість боротися за українську справу.Боротьба за українську ідею та створення УПА “Поліська Січ”
З початком Другої світової війни та поділом Польщі між СРСР і Німеччиною Волинь опинилася під радянською окупацією. У 1940 році за наказом президента УНР в екзилі Андрія Лівицького Боровець отримав завдання сформувати повстанські загони для боротьби за незалежність України. 1 серпня 1940 року він разом із розвідницею Валентиною Кульчинською нелегально перетнув радянсько-німецький кордон, перепливши річку Буг. Під час цієї операції Кульчинська загинула, але Боровець дістався до містечка Степань на Рівненщині, де почав організовувати націоналістичне підпілля.З початком німецько-радянської війни в червні 1941 року Боровець сформував перші повстанські загони, які 28 червня 1941 року отримали назву Українська повстанська армія “Поліська Січ”. Ця дата вважається днем заснування УПА “Поліська Січ”. Діяльність загонів була спрямована на очищення Полісся від залишків радянських військ і НКВС. У серпні 1941 року “бульбівці” увійшли до Олевська на Житомирщині, вибивши звідти радянські підрозділи. Тут було створено українське управління, організовано міліцію, а Олевськ став центром так званої Олевської Республіки – своєрідного осередку української влади, що проіснував до листопада 1941 року.Чисельність “Поліської Січі” у 1941 році, за різними оцінками, сягала від кількох сотень до кількох тисяч бійців. Боровець використовував тактику партизанської війни, зокрема вивчав стратегії Нестора Махна. Його загони діяли проти радянських партизанів, а з 1942 року розпочали боротьбу проти німецьких окупантів, коли стало зрозуміло, що нацисти не визнають української державності. У квітні 1942 року Боровець видав наказ про початок диверсій проти німецької адміністрації, а його “летючі бригади” атакували ворожі об’єкти.Цікавим є те, що у 1942–1943 роках Тарас Бульба-Боровець прагнув розбудувати ширшу військово-політичну структуру, яка мала об’єднати регіональні повстанські формування за козацьким зразком. Ця ініціатива відображала його бачення демократичного державотворення та прагнення до створення незалежної української армії, підпорядкованої уряду УНР в екзилі. Проте через обмежені ресурси, організаційні труднощі та політичні конфлікти з ОУН(б), яка виступала за централізовану, авторитарну модель держави під своїм керівництвом, реалізація задуму залишилася на рівні концепції. Коли бандерівці почали формувати власні партизанські загони, Боровець відкинув пропозицію, що його війська мають підпорядкуватися ОУН(б). Тому бандерівці створили власну УПА і витіснили “бульбівців” не лише з їх території, але навіть зі сторінок історії. У липні 1943 року, щоб уникнути плутанини з бандерівською УПА, він перейменував свої загони на Українську народно-революційну армію (УНРА). Після численних конфліктів з бандерівцями, Боровець вирішив налагодити стосунки з німцями. Проте в листопаді 1943 року під час переговорів у Варшаві Боровець був заарештований німцями і ув’язнений у концтаборі Заксенгаузен, де також утримувався Степан Бандера. Звільнившись у 1944 році, він продовжив боротьбу, але вже менш активно, зосередившись на ідейній площині.Післявоєнна діяльність та спадщина Боровця 
Після звільнення з Заксенгаузена в 1944 році Боровець погодився частково співпрацювати з німцями під псевдонімом “Кононенко” і очолив невеликий загін (близько 50 осіб) у складі Української національної армії для диверсій проти Червоної Армії. Важливо відзначити, що Боровець пішов на тактичну співпрацю з німцями виключно заради української справи, а не підтримки нацизму.Наприкінці війни Боровець і його бійці здалися союзникам 10 травня 1945 року й були інтерновані в Ріміні, Італія, прагнучи уникнути радянського полону. У 1946 році Боровець постав перед британським трибуналом через пропагандистські звинувачення радянської агентури в причетності до єврейських погромів. Однак суд повністю виправдав його на основі численних свідчень, підтвердивши, що Боровець забороняв своїм бійцям вдаватися до таких дій.Після цього він оселився в Західній Німеччині, де жив у будинку українського письменника Юрія Семенка. У цей період він співпрацював з Українським національним об’єднанням – організацією закарпатських українців. У 1947 році Боровець заснував Українську національну гвардію, яка була емігрантською військово-політичною організацією з центром у Мюнхені, що об’єднувала ексбійців Української національної армії. Її мета – підготовка емігрантів до боротьби за визволення України від СРСР. УНГ припинила існування у 1959 році, коли її члени приєдналися до Союзу визволення України.У 1948 році Тарас Боровець емігрував до Канади, а згодом до США, де продовжив активну політичну й публіцистичну діяльність.У Канаді він організував випуск видань, які нелегально переправлялися до України для підтримки вояків УПА, що продовжували боротьбу проти радянської влади. Його найвідоміша праця, мемуари “Армія без держави” (видані в 1981 році в Канаді), стала важливим джерелом для розуміння історії “Поліської Січі” та його бачення української боротьби. У своїх статтях, таких як “Демократія в полоні” та “Україна і Росія”, Боровець відстоював ідею демократичної України, вільної від будь-якої окупації. З 1976 року Боровець був членом організації “Українське вільне козацтво”, де отримав звання генерал-хорунжого. Він залишався активним до кінця життя, популяризуючи ідеї української незалежності.Тарас Бульба-Боровець помер 15 травня 1981 року в Нью-Йорку. Так сталося, що його внесок у визвольний рух довгий час залишався недооціненим через популярність бандерівського крила УПА. Проте в незалежній Україні його ім’я поступово повертається до історичної пам’яті. У 1996 році в селі Бистричі встановлено меморіальну дошку, у 2005 році в Березному відкрито пам’ятник, а в 2024 році в Києві вулицю Мельниченка перейменували на честь Боровця. У 2019 році в Житомирі зняли документальний фільм “Поліська Січ Тараса Бульби-Боровця”.Тож Тарас Бульба-Боровець був людиною, яка поєднувала військову стратегію, політичну далекоглядність і глибокий патріотизм. Його життя – це історія боротьби за Україну в найтемніші часи, коли вороги наступали з усіх боків. Його боротьби за незалежну і демократичну Україну залишаються актуальними й сьогодні, коли країна продовжує захищати свою державність.Читайте також: Камінний хрест Василя Стефаника: 154 роки тому народився майстер української новели