Ініціатор та куратор виставки – Войцех Валькевич. У вернісажі візьмуть участь троє авторів презентованих фоторобіт: Анна Міхаляк-Павловська, Артур Павловський та Кшиштоф Войцеховський.
Фінісаж фотовиставки відбудеться у Галереї сучасного мистецтва Дрогобицької дитячої художньої школи четвертого жовтня о 16:00, за участі Войцеха Валькевича та трьох авторів фоторобіт: Анджея Косіковського, Арманда Урбаняка та Пауліни Сітарської.
Упродовж тривання фотовиставки відбудеться низка цікавих подій, зокрема фотомистецькі майстер-класи «Оповідь про моє місто». Початок майстер-класів – 21 вересня о 16:00 у Молодіжному Просторі (вул. Ярослава Осмомисла, 10).
Запрошуємо до участі усіх охочих!
Події у межах фотовиставки
«Святокшиський Закопанський Жеромський»
20 вересня, субота, 16:00, Галерея сучасного мистецтва Дрогобицької дитячої художньої школи, вул. Івана Франка, 14: вернісаж фотовиставки «Святокшиський Закопанський Жеромський».
Окрім ініціатора й організатора пленерів та куратора виставки Войцеха Валькевича, у вернісажі візьмуть участь троє авторів презентованих робіт: Анна Міхаляк-Павловська, Артур Павловський та Кшиштоф Войцеховський.
Прем’єра виставки відбулася 27 лютого 2025 року в Галереї Старій Спілки польських художників фотографів у Варшаві, на площі Замковій, 8: https://zpaf.pl/aktualnosci/stara-galeria/swietokrzyski-zakopianski-zeromski-sg/
21 вересня, неділя, 16:00–18:00, Молодіжний Простір, вул. Ярослава Осмомисла, 10: початок фотомистецьких майстер-класів «Оповідь про моє місто».
Майстер-класи адресовані молоді, але дорослі також можуть взяти участь у них. Учать безплатна, єдина умова – мати власний пристрій для реєстрування образів: бажано фотоапарат, але може бути й мобільний телефон, позаяк «неважливо, чим фотографуєш – важливо знати, для чого фотографуєш та вміти послуговуватися пристроєм, який використовуєш».
Спробувати свої сили у створенні наративів, що поєднують слова, світлини й графіку, запрошуємо учнів Дрогобицької дитячої художньої школи та студентів польської філології Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.
23 вересня, вівторок, 11:00–17:00, Галерея сучасного мистецтва Дрогобицької дитячої художньої школи, вул. Івана Франка, 14: Анна Міхаляк-Павловська, Артур Павловський, Кшиштоф Войцеховський та Войцех Валькевич проводитимуть авторські екскурсії – розповідатимуть про виставку та свою творчість.
Під час авторських екскурсій учасники майстер-класів зможуть поспілкуватися про мистецтво фотографії, принести свої фотороботи для консультацій, поділитись власними проєктами, задумами тощо.
27 вересня, субота, 16:00–18:00, Полоністичний науково-інформаційний центр, факультет української та іноземної філології, вул. Шевченка, 24, кім. 50: зустріч куратора виставки Войцеха Валькевича з учасниками майстер-класів – перегляд та обговорення вже зроблених робіт, пропозиції тем на наступні дні, спільна робота над фотографіями під час прогулянки містом.
1 жовтня, середа, 16:30, Галерея сучасного мистецтва Дрогобицької дитячої художньої школи, вул. Івана Франка, 14: лекція професорки Катажини Соболевської (Польська Академія Наук) «Жеромський для неохочих» про життя й творчість Стефана Жеромського.
3 жовтня, п’ятниця, 16:30–18:30, Молодіжний Простір, вул. Ярослава Осмомисла, 10: зустрічі й консультації в межах фотомистецьких майстер-класів «Оповідь про моє місто» – зустрічі проведуть Войцех Валькевич, Анджей Косіковський, Арманд Урбаняк та Пауліна Сітарська.
Учасники майстер-класів зможуть поговорити про мистецтво фотографії, принести для консультації свої фотороботи, поділитись власними проєктами, задумами тощо.
4 жовтня, субота, 16:00, Галерея сучасного мистецтва Дрогобицької дитячої художньої школи, вул. Івана Франка, 14: фінісаж фотовиставки «Святокшиський Закопанський Жеромський».
Окрім ініціатора й організатора пленерів та куратора виставки Войцеха Валькевича, у фінісажі візьмуть участь троє авторів презентованих робіт: Анджей Косіковський, Арманд Урбаняк та Пауліна Сітарська.
Святокшиський Закопанський Жеромський
Стефан Жеромський є одним з-поміж Патронів Року 2025. З цієї нагоди у Галереї сучасного мистецтва Дрогобицької дитячої художньої школи презентуємо післяпленерну виставку «Святокшиський Закопанський Жеромський». На ній представлені роботи 27 авторок та авторів, які брали участь у торішніх фотопленерах. Нашим задумом було вшанувати 160-річчя від дня народження Стефана Жеромського проведенням у 2024 році двох присвячених йому фотопленерів: «Жеромщина – Келеччина» та «Жеромський і Закопанська Річ Посполита. Кінець Королівства Ґаліції та Лодомерії».
Стефан Жеромський описував світ словами. Ми, фотографи, для описування світу використовуємо фотографію. І письменник, і ми віримо, що наш опис-свідчення може впливати на напрям руху світу. Тому прагнемо описати цей світ якомога ретельніше й повніше, в усіх його аспектах, включаючи невимовне, банальне чи межове, як-от смерть чи схід Сонця.
Жеромщина – Келеччина
Стефан Жеромський мав досконалу фотографічну пам’ять. Повертаючись із прогулянок, він ретельно описував топографію місцевості, яку пізнав, й людей, яких зустрічав. Багато описів подорожей Жеромського можна знайти в його «Щоденниках». Завдяки його описам й сьогодні можна подорожувати Польщею – залишаються ті самі маршрути, відстані й назви місцевостей.
Нашу мандрівку стежками Жеромського ми розпочали у Святокшиських горах та Кельцах, бо це рідні краї письменника, а також тому, що там зародилася Кельцька пейзажна школа. Нашою базою в Кельцах стала галерея «У Страша» Святокшиського округу Спілки польських художників фотографів. Професійною допомогою у плануванні Святокшиського пленеру сприяв нам Войцех Пуртак, директор Освітньо-культурного центру «Скляний Дім» у Цекотах.
Закопанська Річ Посполита. Кінець Королівства Ґаліції та Лодомерії
Закопане й Татри – це ті місця, які Жеромський також часто описував. У листуванні з дружиною згадував про свою любов до піших мандрівок у горах й детально описував свої подорожі гірськими шляхами.
Нашим провідником по Закопаному та околицях «шляху Жеромського й Закопанської Речі Посполитої» був Войцех Шатковський, історик, журналіст та письменник. Водночас завдяки прихильності пані Анни Гейман, директорки Фундації Дому Літератури й Домів Творчості, та щирій турботі пані Дороти Павловської, керівниці Дому Творчості імені Стефана Жеромського «Вілла Асторія» у Закопаному, ми змогли присвятити себе завданням, які ставили перед собою під час пленеру.
На написання програми та проведення фотопленерів мене надихнуло прочитання «Зошитів Товариства імені Стефана Жеромського», за що сердечно дякую авторкам та авторам статей.
Войцех ВАЛЬКЕВИЧ
***
Мова Стефана Жеромського досі є навдивовижу прозорою у контексті пейзажу. Значну роль відіграло в цьому дитинство письменника, який з раннього віку захоплювався природою. Щоранку, ще хлопчиком, виходив зі свого родинного дому в Цекотах й дивився на гору Радостову, яку пізніше зі зрозумілих причин назвав Рідною Горою. Захоплювався її барвами, що змінювались залежно від пір року, імлою, що на світанні здіймалась над її вершиною – ця гора була місцем його улюблених прогулянок мальовничими околицями.
Саме тут мандрував зі своїми собаками, шукав натхнення для своїх перших віршів, читав твори улюбленого Адама Міцкевича, насолоджувався просторами й краєвидами Святокшиських гір, з їхніх схилів дивився на дах рідного дому. Повертався сюди й тоді, коли доля остаточно розлучила його з Цекотами (жив там у 1871–1883 роках), з ніжністю відтворював родинні спогади, коли вдивлявся у дим, що вився з димаря цекотської садиби, згадував про це у листі до нареченої Октавії Родкевич з роду Радзивіллів.
Велике значення у житті юного Стефана мала найвища вершина Святокшиських гір – гора Лисиця. Щодня милувався нею з вікон свого цекотського дому, як вона мальовничо відбивалася поруч у ставку, в якому ловив щуку. Мандрував нею, захоплюючись дикою природою. Недарма назвав ліс, що провадив до вершини Лисиці, Ялицевою Пущею. До цього місця повертався думками наприкінці свого життя, у 1925 році, рівно 100 років тому, коли в оповіданні «Ялицева Пуща» написав: Твій гомін, лісе дитинства та юності, бринить у моїх вухах, хоча вже стільки років не можу почути його насправжки!
Цекотські відгомони знайдемо також у місці, де Стефан Жеромський мешкав у Закопаному у 1918–1919 роках, коли вже був поціновуваним письменником й суспільним дієвцем. Вілла Червоний Двір, яка раніше звалася «Владиславка», розташована на вулиці Каспрусі, що веде до Стронжиської долини. Цю віллу невипадково називали «закопанський Бельведер», що пов’язане з обійнятою письменником посадою голови місцевої Народної ради та проголошенням його президентом Закопанської Республіки.
Незмінним супутником кожного дня, проведеного письменником у цьому місці, була гора Ґевонт – найважливіша й найбільш мітична серед польських гір. Саме на неї він дивився, коли виходив з вілли чи просто відслоняв штори на вікнах.
Обидва ці місця – Цекоти й Закопане – об’єднують гори й природа, що надихали письменника й що їх зафіксували під час пленерів у кадрах виставки «Святокшиський Закопанський Жеромський» митці зі Спілки польських художників фотографів. Попри те, що з моменту смерті Стефана Жеромського минуло вже сто років, ці місця відбивають почуття письменника, який назавжди залишився в історії польської літератури. Ці кадри легко віднайти на фотографіях, представлених на виставці.
Войцех ПУРТАК, менеджер культури, директор Освітньо-культурного центру «Скляний Дім» – садиби Стефана Жеромського у Цекотах, член Ради громадської програми Майстер Польської Мови, автор книги «Хто мешкає в садибі?»
Слідами Стефана Жеромського…
Ключовим мотивом цього тексту є слово «зустріч». Передусім зустріч із закопанськими слідами Стефана Жеромського. Письменника, людини, яку називали «совістю нації», яка стала символом польськості Закопаного. Жеромський був пов’язаний із Закопаним, став важливою частиною цього світу. Того Закопаного, яке тоді ще було селом, однак його назвали «літньою столицею Польщі», польським П’ємонтом. Це було вельми важливе місце для поляків тієї епохи. Ба більше, для поляків, які страждали від браку свободи й незалежності, розділених на три анексії. Він шукав свого місця у цій реальності… і знайшов його. Вперше приїхав до Татр у 1892 році. Тоді йому було 28 років. Це був важливий досвід у його житті, тому охоче повертався сюди. У Татрах лікувався від смертельної хвороби – туберкульозу, відпочивав, мандрував і писав. Закохався у це місце – з його перевагами й численними недоліками. Знайшов у Татрах своє місце. Його улюбленою татранською вершиною, на яку любив підійматися й милуватися краєвидами, була Копа Маґури (1709 м). Варто визнати – це був хороший вибір. Панорама з цього місця сповнена простору свободи – найважливішої цінності, яку гори можуть дати людині. Скелястий виступ гранітних вершин над Гусеничною Галою вражає. Гадаю, він вражав і Жеромського. Також любив прогулянки татранськими долинами За Брамкою чи Стронжиською, де милувався каскадами водоспадів. Долину Косцеліську називав «шедевром природи». Від початку свого перебування в Закопаному брав активну участь у житті місцевої громади. У 1904–1905 роках став співзасновником Публічної бібліотеки, обіймав посаду її президента, читав лекції, був бібліотекарем на громадських засадах. Книги були його світом… Місцева громада визнала його своїм: між 31 жовтня та 16 листопада 1918 року Жеромського було обрано президентом Закопанської Республіки – цю функцію він виконував у Закопаному аж до повного виведення австрійських військ та встановлення польського уряду.
Жеромський був людиною високої культури. Мав друзів як на правому, так і на лівому крилі політичної сцени. Своїм авторитетом умів заспокоювати суперечки й чвари. Об’єднував поляків. Це рідкісна риса, тож варто її підкреслити. Після відновлення незалежності продовжував брати участь у місцевих громадських ініціативах, був членом різних організацій, турбувався долею мешканців Спіша й Орави. Під час перебування у Татрах переживав також важкі, навіть критичні моменти. 30 липня 1918 року помер від туберкульозу його дев’ятнадцятирічний син Адам. Розпався перший шлюб письменника… Однак життя не терпить порожнечі, тож дало йому нову радість і кохання. Намагався побудувати тут нове життя – зав’язав стосунки з художницею Анною Завадською. Їхня донька Моніка була його черговим великим замилуванням. Виїхав із Закопаного навесні 1921 року. Вже ніколи не повернувся до Татр… Помер у 1925 році.
Друга зустріч у цій моїй короткій оповіді – це той день, коли я мав щасливу нагоду опровадити групу фотографів по Закопаному слідами Жеромського. Ми побачили кілька місць, у яких бував Жеромський: Татранський музей, Татранськиий двірець, де Жеромський обідав й зустрічався з місцевою елітою. Відвідали «Червоний Двір», де він мешкав, і Пенксів Бжизек. Наприкінці дня вирушили в гори. До Анталівки. Щоб зустрітись із Татрами. Сонце на мить освітило гори. Жеромський бував у цьому місці, тож певною мірою – невеликою, але все ж – ми змогли побачити ці гори наче його очима… Це великий привілей і справжнє задоволення. Результати цієї зустрічі можна побачити на цій виставці. Нагадаю, що 2025 рік – це рік Стефана Жеромського. Для нас це рік можливостей. Яких? Повернення до його книг і думок. До місць, що були важливими для нього, що їх він любив. Наступних зустрічей у нашому житті, які «позначають шлях людської долі, незалежно від того, як довго вони тривають – кілька годин, кілька днів чи ціле життя» (Тереза Ревей). Насамкінець, зичу приємних вражень від оглядання цієї виставки.
Войцех ШаАТКОВСЬКИЙ, Татранський музей