Історію цвинтаря, його знищення, а також відновлення пам’ятника Українським січовим стрільцям розповів журналістці “Еспресо.Захід” місцевий житель Євген Гладкий.Руйнація цвинтаря та пам’ятника УССЛьвів, 1918 рік, польсько-українська війна. На Збоїщах, в історичній місцевості з північно-східного боку міста, в боях гинуть Українські січові стрільці. Воїнів ховають на звичайному сільському цвинтарі близько місця загибелі. Пізніше, у 1920-х роках, на братській могилі споруджують пам’ятник, щоб вшанувати пам’ять бійців за незалежність України.
фото: надане Євгеном ГладкимПотому меморіал пережив 20 років Другої польської республіки, радянську і німецьку окупацію Львова і простояв на своєму місці майже до кінця радянської влади завдяки директору місцевої школи Степану Фарині.Житель Збоїщ Євген Гладкий, який оповів “Еспресо.Захід” історію цвинтаря, не був знайомий із Фариною особисто. Але, за його словами, саме завдяки директору школи пам’ятнику вдалось вистояти так довго під час радянської влади.
Євген Гладкий”Комуністи не терпіли подібних поховань, відомо й про сотні звичайних цвинтарів в Україні, які зруйнували за радянської влади. А тут меморіал воїнам за волю України стоїть. Як так сталось? Фарина зумів переконати комуністів, що полеглі стрільці вели війну проти польських загарбників і були ворожі саме їм”, — каже Євген Гладкий.Чоловік показує дбайливо збережену знимку майже 40-річної давнини, на ній — пам’ятник Українським січовим стрільцям на Збоїщанському цвинтарі перед знищенням.
фото: надане Євгеном ГладкимУ 80-х радянська влада вирішила збудувати на місці цвинтаря житловий масив, щоб “було куди селити робочий клас”. Для цього спершу треба було “розібратись” із похованнями. За словами Євгена Гладкого, для робіт привезли ув’язнених, щоб ті викопали останки та перенесли рештки людей на сучасний Голосківський цвинтар. Знищення відбувалось “наскоками”. Спочатку зі сторони Київського шосе в напрямку цвинтаря побудували кілька будинків. Пізніше будівництво зайшло на територію кладовища, яке з тої сторони починалось “циганськими могилами” — їх забрали. Далі руйнівники почали рухатись у напрямку могили січових стрільців, витягаючи й переносячи решту поховань. Коли стало зрозуміло, що пам’ятник УСС не омине руйнування, пан Євген, що проживав недалеко від цвинтаря, із своїм небожем фотографом Юрієм прийшли до могили.Якщо придивитись на згадану вище світлину, можна розгледіти на постаменті щось подібне на невеликий квадрат світла – це коробка сірників, яку спеціально поклали на пам’ятник. Таким чином у польових умовах можна швидко зафіксувати, а потім визначити розміри об’єкта — люди вірили, що прийде час, і меморіал можна буде відновити.”Я думав зберегти, що можливо. Фотографія – то вже є пам’ять. А коробка сірників – це вже щось трошки більше”, — каже Євген Гладкий.Могилу Українських січових стрільців переносили ув’язнені. Пан Євген згадує, що рештки поскладали в коробки і відвезли на виділену ділянку на Голосківському кладовищі. Робилось це все “монгольським способом” — пам’ятник зруйнували, деякі його фрагменти – стрільно, бокові стовпчики потім знайшли на території знищеного цвинтаря.Врешті-решт житловий масив його на місці радянська влада так і не встигла побудувати — за кілька років, у 1991-му Україна здобула незалежність.Відновлення пам’ятника стрільцямУ 1989 році у Львові оформився “Народний рух України за перебудову” – або просто Рух, що став рушійною силою у просуванні України до незалежності. Того ж року в народному домі “Просвіта” на Збоїщах відбулись збори Руху, де постановили відновити пам’ятник січовим стрільцям. Пан Євген був серед тих, хто опікувався його встановленням. Чоловік згадує, що, як тільки це стало можливим, швидко замовили проєкт, матеріали, знайшли каменярів. Одночасно почали переносити рештки із Голосківського цвинтаря – у цьому допомагали студенти та місцеві жителі. Коли копали яму, щоб залити фундамент на місці, де стояв оригінальний пам’ятник, на глибині знайшли рештки, які ув’язнені не забрали під час перенесення.За два місяці роботи вдалось завершити — 30 квітня 1990 пам’ятник січових стрільців знову повернувся на своє місце. Від оригіналу він відрізняється хіба тим, що отримав поперед себе постамент, на якому зараз відправляють молебні. Біля пам’ятника посадили дуби, зараз, через 30 років, вони вже підпирають небо. 
пам’ятник УСС, сучасний вигляд, фото: Альона МишаковаУ кризових 90-х із пам’ятника вкрали бронзову таблицю “Слава Героям України”. На її місце невдовзі люди поставили іншу.”Але так-сяк ми дотягнули до ліпших часів. Пережили їх і дочекалися нашої доби. Чи вони найстрашніші в нашій історії? Покаже майбутнє. Найстрашніше, то не значить найгірше”, — каже Євген Гладкий.Інші поховання на Збоїщанському цвинтаріКоли у 80-х роках радянська влада, вирішила зруйнувати Збоїщанський цвинтар, частина поховань на ньому була ще відносно новою, і люди доглядали за могилами своїх родичів. Частина стояла занедбана — це були переважно польські могили, бо до депортації на Збоїщах жили здебільшого поляки.Коли стало зрозуміло, що основну частину цвинтаря таки знесуть, ті, хто зміг, врятували поховання своїх родичів й цивілізовано перенесли їх на Голосківський цвинтар. Матір БожаНа Збоїщанському цвинтарі дивом пережила радянські часи оригінальна статуя Матері Божої. Її встановили з нагоди ювілею скасування кріпацтва в Австро-Угорщині — у 1898 році подібні пам’ятники люди самі ставили у багатьох місцях на Галичині. Але для комуністів, що окупували Галичину, він означав передовсім релігію. Втім, згаданий вже директор школи, пан Фарина, знову зміг переконати владу, що цим пам’ятником люди вшановують те, що дожили до “ліпших”, а саме радянських часів.Священник ГошовськийУ 1930 році на цьому цвинтарі був похований священник місцевої парафії Євген Гошовський, що мав велику пошану серед парафіян. Надгробок він ділив надвох із дружиною, та коли цвинтар руйнували, плиту розбили. Євген Гладкий зберіг її частину, а за деякий час, коли вдалось встановити, де на Голосківському перепоховали отця Євгена і його дружину, надгробок відновили.Холерники та ромиУ 1916 у Львові було епідемія холери, позаяк на цвинтарі була свого часу ділянка, де ховали загиблих від пошесті.Крім того, на Збоїщах свого часу жило багато ромів, які аж до 70-х років також ховали на цвинтарі своїх померлих. 
сторона колишньої “циганської” брами, фото: Альона МишаковаПольські воякиПро те, що десь на цвинтарі є поховані польські вояки (могилу знайшли аж 2019), місцеві за радянських часів знали. Подейкували, що на тому місці стояв колись хрест, і що людей там лежить багато. Саме місце, а це, нагадаємо, одразу за пам’ятником січовим стрільцям, стояло пусте, люди його не рухали.У своїй розвідці про Збоїща і події 1939 року Степан Фарина пише про 900 поляків і білорусів, що загинули у тих боях. Але ховали їх у різних місцях. Німці, що вийшли з тих боїв переможцями, своїх полеглих забрали із собою.У серпні 2025 року під час ексгумацій на Збоїщанському цвинтарі українсько-польська експедиція виявила близько пів сотні тіл польських солдат. Остаточну кількість знайдених решток повідомлять після проведення ДНК-експертиз, а перепоховають знайдені останки на кладовищі у Мостиськах.Читайте також: Могилу вдалося віднайти 2019 року: що відомо про ексгумацію останків польських солдатів, заплановану у Львові на ЗбоїщахХрест із надгробківНа цвинтарі височіє ще один хрест. На перший погляд, він просто обкладений камінням, але якщо придивитись, ними є уламки надгробків, які понищили під час руйнування кладовища. Серед них по боках вирізняються стовпчики – це саме ті, оригінальні, що колись оточували пам’ятник стрільцям. На хресті напис: “Перехожий! Скинь шапку та поклонись останкам Збоїщанського цвинтарю знищеного більшовиками 1987 року”. 
хрест, оточений уламками надгробків, фото: Альона МишаковаЗбоїщанський цвинтар по периметру відмежовує низенький мур, за словами пана Євгена, оригінальний, але не повністю збережений. З півночі, заходу і сходу до цвинтаря можна зайти через три різні брами. Західну люди називають “церковною”, бо стоїть зі сторони храму святого великомученика Дмитрія, північну – “збоїщанською”, а східну – “циганською”, бо саме з того боку колись розташовувались хати ромів.Раніше цвинтарі влаштовували, як правило, навколо церков. Біля храму святого великомученика Димитрія збереглось невелике кладовище, в народі цвинтарок. Саме коли він переповнився, орієнтовно в середині XIX століття, і заснували нове Збоїщанське кладовище, про яке оповідаємо.Майбутнє пам’ятника УССІз часом масштаби вшанування пам’яті Українських січових стрільців на місці їх загибелі пішли на спад. Упорядкування місця тримається на плечах місцевих ентузіастів. Пан Євген звертається до львівських депутатів та всіх відповідальних за збереження історичної спадщини, щоб ті зробили все можливе, аби пам’ятник Українським січовим стрільцям на Збоїщах залишався гідно впорядкованим і збереженим для наступних поколінь.