Чому Львів продовжує дивувати увесь світ своїм рагульством
На першій світлині ви бачите світового рівня кінорежисерку, українку з Бахмута – Ларису Шепітько, яка близько пів-століття тому закінчила середню школу у Львові і з нашого міста пішла осягати кіномистецтво у творчу майстерню геніального Олександра Довженка.
Про це повідомив Микола Бандрівський, пише Четверта студія.
Українку Ларису Шепітько знав увесь тогочасний світ кіномистецтва і шанують її творчість досі у всіх цивілізованих державах світу. Так, вона прожила коротке життя (упокоїлася у 1979 у віці 41 рік), але те, що вона створила, це – надбання всього світу, а не лише України.
Так, от: на інших двох світлинах ви бачите меморіальну дошку на тій самій львівській школі в якій вчилася Лариса Шепітько (на теперішній вулиці Ковжуна) і те, що залишилося від цієї меморіальної дошки на стіні будинку після її демонтажу комунальниками пару днів тому.
Це ж яким треба бути відбитим галицьким хрунем, щоби аж так не знати і не поважати українську культуру і дати наказ про знищення цієї меморіальної дошки Лариси Шепітько..! (офіційна причина демонтажу – “…невідповідність критеріям для вшанування, пов’язана з приналежністю діячки до радянського культурного простору…”).
Адже, фільми Лариси Шепітько майже не допускали на радянський екран, бо вони були надто європейськими. Так, Лариса Шепітько була радянською кінорежисеркою. А, якою ще вона могла бути у той час..?
Так само й наша видатна оперна співачка Соломія Крушельницька стала саме радянською оперною співачкою після того, як їй у 1951 році присвоїли звання Заслуженої діячки мистецтв УРСР. А стала Соломія Крушельницька громадянкою радянської України лише після того, як написала заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі. Звідси постає питання: то що – наступною буде демонтована меморіальна дошка на будинку Соломії Крушельницької, де вона мешкала..?
Адже, за логікою тих відбитих неосвічених створінь із Львівської міської Ради які здійснили демонтаж, саме так і треба вчиняти в теперішньому українському Львові “…з усіма тими, які прислуговували радянському режимові”..?
І, останнє: мене чи не найбільше дивує холодна байдужість львів’ян до цього ганебного вчинку і підлеглих Андрія Садового. Звідси питання: на якого милого нам тут у Львові потрібні усі ті творчі Спілки художників, скульпторів та інших митців, якщо вони зараз позаникувалися по своїх квартирах і звідти єхидно спостерігають за реакцією на демонтаж меморіальної дошки Лариси Шепітько, і за усім тим бардаком що діється у Львові з культурою та тутешніми пам’ятками минулого.
Ви ж мабуть розумієте, що своїм мовчанням і тупим небажанням відстоювати правду, ви даєте зелене світло усім тим відморозкам від влади, які, таки, начисто донищать наш Львів.
P.S.
Дорогі мої друзі по Фейсбуку і просто добрі люди..!
Ми тут у Львові самі мабуть не зможемо змусити місцеву владу повернути меморіальну дошку Лариси Шепітько на її колишнє місце. Але, ви там – в Центрі і на Сході України, це можете мабуть зробити, якщо використаєте свої зв’язки із впливовими людьми від влади та бізнесу, які є освічені і чудово усвідомлюють важливість творчості Лариси Шепітько для української культури.