Про історію замку, його розквіт, занепад і легенди про це місце розповість Еспресо.Захід.Як усе починалося: перші згадки про Боржавський замок
фото: супутниковий знімок Замок, імовірно, був побудований на місці Боржавського городища IX ст. Тоді це городище називалося castrum borsoa, тобто “Фортеця Боршо”, або “Фортеця Боржава”. Фортеця згадується в найдавнішому угорському літописі Gesta Hungarorum невідомого автора, якого називають Анонім, чи Анонімус. Відомо, що він, імовірно, був нотарем угорського короля Бейли III (1172–1196). Появу самого документа науковці датують другою половиною ХІІ століття.У 14-й главі літопису городище вказане у зв’язку з проникненням угорців у регіон Верхнього Потисся. У 903 році (за іншими даними – у 896-му), як писав той самий Анонім, Боржавське городище взяли в облогу кочівники-угри та після триденної облоги захопили. Хроніка про ці події оповідає так:”У 903 році після Різдва Христового, вождь Арпад, пославши свої війська, весь край, який лежить між Тисою і Бодрогом, аж до Угочі собі підпорядкував і фортецею Боржоа оточив, а на третій день приступом узяв, стіни зруйнував, а воїнів Салана в кайданах повів до фортеці Гунг”.Гунг – це Ужгород, який, згідно з літописом, угорці захопили перед узяттям Боржавського замку, коли вбили князя Лаборця біля річки Свіржава (нині річка Лаборець у Словаччині). Царя Салана співвідносять із болгарським царем Симеоном I Великим (864 або 865–927), а землі поблизу нинішнього села Вари до приходу угорців, за версією Аноніма, перебували під контролем Болгарського царства (як і Ужгород та Мукачево).У IX столітті землі в районі нинішнього села Вари перебували під контролем Болгарського царства, про що писав Анонім. А перша достовірна письмова згадка про замок датується 1320 роком.В XІ-XІІ ст. угорські королі відновили форпост на Тисі на місці зруйнованого городища. Побудовані оборонні королівські споруди з каменю відігравали роль прикордонного укріплення. 1214 року в цій місцевості створили комітат Боршоа, центром якого й був Боржавський замок.У 1964 році археологи обстежили замчище. Під час досліджень з’ясували, що рови укріплення були викладені обпаленою глиною і датовані X-XІ. Пізніше, у 2005-2006 роках, це підтвердили у своїх дослідженнях співробітники Інституту карпатознавства Ужгородського національного університету.Розташування і план замкуЗалишки Боржавського городища розташовані за кілька сотень метрів від угорського кордону в трикутнику на місці злиття річок Боржава й Тиса.Таке розташування в клині, утвореному двома руслами, було добрим природним захистом. З півночі, сходу та півдня доступ до городища обмежували води річок, а із заходу та північного сходу поселення оберігали болота.
фото: zamki-kreposti.com.ua Як розповідають на сайті “Археологія Закарпаття”, площа городища становила 0,7 га. Із заходу й півдня воно було оточене болотистою місцевістю. Колись Боржава протікала зі сходу городища, а нині внаслідок регуляції річка тече з протилежного боку. Нове річище протікає й по території історичної пам’ятки, тож частково зруйнувало її. Фортифікаційна система укріплення охоплювала трикутний майданчик розміром 120 на 110 метрів. Тут був рів, вал і, можливо, дерев’яні укріплення у його верхній частині. У південно-східній частині замчища зберігся глибокий розріз завширшки близько 10 метрів, відомий серед місцевого населення під назвою “Залізні ворота”.Нині ще частково збереглися земляні вали, висота яких сягає понад 4 метри. Перед валом у 1960-х роках дослідники виявили сліди заливного рову. Селище, яке прилягало до фортеці, не мало валів і було обведене невеликим схилом. Майданчик поселення був розташований на 2–3 метри вище від навколишньої рівнини. Під західною частиною валу скарбошукачі відкрили підземний хід розміром 0,8 х 0,7 м. Він досі не досліджений і його призначення не з’ясоване.Гіпотези та версії стосовно виникнення Боржавського замкуНауковці досі дискутують про час виникнення й історичне значення Боржавського укріплення. Низка дослідників ставить під сумнів згадані описи Аноніма. Хоча серед критиків хроніки Gesta Hungarorum немає спільної думки. Одні вважають цей літопис повністю вигаданим і заперечують майже все, що в ньому сказано, зокрема й перехід угорців через Карпати на межі ІХ–Х століть. Інші ж ставлять під сумнів лише окремі його тези, як-от узяття угорцями Боржавського замку.Наприкінці XIX століття Тиводар Легоцький ідентифікував залишки городища біля села Вари з літописним Боржавським замком. Згодом у поле зору археологів-професіоналів пам’ятка потрапила в другій половині ХХ ст. Дослідник Бернякович на основі свідчень літопису Аноніма відносив городище до слов’янських старожитностей і визначав його утворення часом появи угорців у регіоні.Читайте також: Замок в Маріямполі: від найдавнішого дендропарку до Біблійного садуУ жовтні 1961 року археологічні розвідки на території городища проводила експедиція Львівського інституту суспільних наук АН УРСР. На місці досліджень зібрали фрагменти кераміки. Аналогічну кераміку виявила експедиція Ленінградського інституту археології АН СРСР у 1963-му. А в жовтні 1964 року розкопки проводили співробітники Закарпатського краєзнавчого музею під керівництвом археолога Степана Пеняка. Він також знайшов тут аналогічний керамічний матеріал. За його даними, схожу кераміку виявили й на Замковій горі в Ужгороді.Відтак, з огляду на характер віднайденої кераміки та згадки про городище в літописі, Степан Пеняк датував його часом приходу угорців у Тисо-Дунайську низовину, тобто кінцем ІХ – початком Х століття. При цьому, за даними дослідника, тут виявили й фрагменти кераміки розвинутого середньовіччя (ХІІІ–ХІV століття).Згодом, у 2005–2006 роках, дослідження городища проводили співробітники Інституту карпатознавства УжНУ. Вони віднесли час появи оборонних укріплень до Х–ХІ століття. На основі археологічних досліджень, а також аналізу тексту літопису Аноніма про Боржавське городище є декілька гіпотез. Низка дослідників, підтримуючи свідчення Аноніма, відносять час побудови фортеці до періоду появи угорців у регіоні. Інша група дослідників відносить укріплення біля села Вари до угорських городищ пізнішого періоду, а саме Х–ХІ століття.Зрештою про факт існування фортеці в ХІ столітті історики не сперечаються. Вони припускають, що в ХІ–ХІІ ст. угорські королі використовували замок у долині Тиси, яка була основною комунікаційною артерією регіону, для контролю над навколишніми територіями та, можливо, охорони шляху, котрим возили сіль із солотвинських копалень.Загибель замку
фото: zamki-kreposti.com.ua За однією із версій, Боржавська фортеця була знищена під час татаро-монгольської навали на Угорщину під керівництвом Батия в 1241–1243 роках. За даними археолога Ігоря Прохненка, укріплення біля села Вари припинило своє функціонування через пожежу, що встановлено на основі керамічного матеріалу, який датується доволі широким хронологічним діапазоном ХІІ–ХІІІ ст. На думку дослідника, враховуючи, що в час написання Анонімом літопису цей укріплений пункт ще існував, фортецю було знищено в першій половині ХІІІ ст.Інші дослідники зауважують, що насправді достеменно невідомо, коли саме та за яких обставин фортеця була повністю зруйнована. Адже письмових даних про цю подію не залишилося. А після монголо-татарської окупації Угорщини оборонне укріплення могли принаймні частково відновити й використовувати. За деякими даними, фортецю могли зруйнувати в XІV столітті під час міжусобиць, що спалахнули після смерті останнього представника з династії Арпадовичів.Після руйнування фортеці місцеві жителі використовували її руїни замку як будівельний матеріал. Таким чином, споруди замку та руїни його укріплень поступово зникали. У відносно непоганому стані певний час залишалася одна з башт, її використовували як каплицю. Та 1657 року під час війни Трансильванії з Річчю Посполитою польські війська князя Любомирського напали на село і спустошили його. Тоді ж була зруйнована каплиця – остання споруда, що збереглася від давньої фортеці.Цікаво, що Боржавський замок був позначений на австрійській карті другої половини ХVIII століття. Щоправда, у вигляді споруди з чотирма бастіонами, що не відповідає типу його укріплень. Є припущення, що замок просто позначили на мапі стандартним штампом. Легенди Боржавського замкуДо сьогодні дійшли яскраві легенди й міфи, пов’язані з Боржавським замком. Одна з них розповідає, що за часів, коли угорці кочували в причорноморських степах і потерпали від печенігів, їхній правитель Алмош просив допомоги в галицького князя. Серед послів був його онук Коломан, який покохав доньку князя Мілоту. Вони пообіцяли одне одному зустрітися, коли мине небезпека.Та доля була жорстокою: про красу Мілоти дізнався боржавський князь Чорногор, удівець, який засватав її. Батько, шукаючи політичної вигоди, змусив доньку до шлюбу. У Боржавському замку Мілота жила без радості, а Чорногор даремно намагався розтопити її холодне серце.Згодом угорці, тікаючи від печенігів, отримали дозвіл галицького князя перейти Карпати за умови не чіпати Чорногора. Та Коломан, сповнений туги за Мілотою, вирушив у пошуки коханої. Його схопили вояки Чорногора й кинули до темниці.Коли Арпад дізнався про зникнення сина, він, забувши клятву, послав військо штурмувати Боржавський замок. Почався кривавий бій. Мілота, не бажаючи здаватися ворогам, вдягла шолом і стала до бою разом із захисниками замку. Тим часом Коломан скористався нагодою та вирвався з підземелля. Знявши зброю з убитого вояка, він кинувся допомагати своїм. Дорогу йому заступив молодий оборонець замку, і він пробив його мечем. Смертельно поранений юнак упав, шолом скотився з його голови, і Коломан упізнав у вояку Мілоту. У розпачі юнак пробив собі груди мечем і впав поруч із коханою. Так їх і знайшли воїни Арпада після бою, коли всіх оборонців замку було перебито. Дізнавшись, що сталося, Арпад наказав зрівняти Боржавський замок із землею. Так закінчилася трагічна історія кохання Коломана й Мілоти.