Свого часу авторам вдалося чимало встановити про історію корпусів Франкового вишу в Дрогобичі. Йдеться, зокрема, не лише про архів педагогічного інституту, де зберігається справа Богдана Сташинського, який вбив Степана Бандеру, але й про архівні збірки Львова, Відня, Перемишля, Варшави і Вроцлава, де зберігаються численні документи та архітектурні плани усіх корпусів теперішнього педагогічного університету.
Й нині варто нагадати й про документи та матеріали щодо українізації навчання в цьому корпусі в часи ЗУНР за урядування першого українського директора Андрія Алиськевича, який продовжив справу українських педагогів до відродження історичної українськости педагогічного процесу. Врешті це окрема тема для роздумів.
Ідея побудови нового будинку у так званій архітектурній формі формі «підкови на щастя» для дрогобицької державної гімназії виникла безпосередньо у маґістраті міста в часи урядування бургомістра-українця, колишнього вчителя Івана Франка, депутата Віденського парламенту Ксенофонта Охримовича (1846 – †1916 рр.), який, завдяки тому, що мав чимало зв’язків, намагався українізувати місто в добу імперії Габсбурґів. Йдеться зокрема про його прагнення дати можливість українцям здобувати здобувати належний рівень освітиразом із поляками, євреями та представниками инших національностей, що мешкали в місті. Прикладом є його особиста організація патріотичної мандрівки 1884 року до Дрогобича, Борислава, Східниці, Урича, Підгородців тощо на чолі з Іваном Франком, який тоді поширив пісню «Ще не вмерла Україна» на рівні національного гімну серед студентської молоді. Невипадково Ксенофонта Охримовича польська партія Віктора Блажовського не бажала бачити в маґістраті, й після перемоги вчителя Франка на виборах, довго тривав суд. Проте українець переміг, і місто отримало гарний новий корпус, яким тішимося до сьогодні.
Довгий час гімназію імені Франца Йосифа І в Дрогобичі утримували виключно за рахунок бюджету міської ради, а фінансові постанови стосовно утримання навчального закладу залежали передовсім від рішень маґістрату. В порівнянні із попередніми роками прибутки міста серйозно зменшилися, що було пов’язано із збільшенням числа мешканців, а також із утриманням нових громадських інституцій, серед яких перше місце посідали людові та виділові школи. Так, у 1878 р. прибуток міста становив 116 573 злотих, у 1890 р. ‒ 77 665 злотих, а згодом знизився лише до 39 008 злотих. Відповідно зменшувався і міський капітал. Так, 1858 року відсоткова ставка від нього становила 21 368 злотих, а 1894 року ‒ лише 14 228 злотих.
Через таку ситуацію магістрат був вимушений піти на рішучий крок – збільшити розмір додатку до індивідуального податку кожного мешканця міста, а також розмір оплат за комунальні послуги. Таке становище серйозно вдарило не тільки по жителях, але й по навчальних закладах. Фінансова напруга поступово почала спадати, оскільки міська рада заходилася запроваджувати рівновагу в бюджеті стосовно рівномірного розподілу коштів. Водночас було ухвалено, що місто звільняється від фінансової підтримки державної гімназії. Після довгих дискусій 14 липня 1890 року в міській раді було створено петицію до міністерства освіти з вимогою зменшення субвенції міста на утримання гімназії. Завдяки старанням Ґустава Рошковського та Станіслава Щепановського 14 квітня 1894 року цісар підписав найвищу постанову про зменшення міського внеску для гімназії з 18 тисяч злотих до шести тисяч злотих на підставі попередніх домовленостей між міською ґміною та урядом міністерства освіти. До кінця 1894 року дрогобицька ґміна зобов’язувалася зі свого боку збудувати новий будинок для гімназії, оскільки приміщення старого корпусу (сьогодні філологічний факультет ДДПУ) не могло забезпечувати необхідного місця для проведення навчання. Завершення будівництва нового будинку гімназії повинно було завершитися до першого вересня 1895 року
26 червня 1894 року крайова шкільна рада надіслала до маґістрату Дрогобича план будівництва нового корпусу за № 12389. 15 червня 1894 року бурґомістр Дрогобича Ксенофонт Охримович підписав розпорядження № 3396 про виконання плану контракту, який згодом нотаріально завердив адвокат д-р Фрухтманн. Другого липня 1894 року міська рада Дрогобича погодилася з усіма без винятку вимогами міністерства, а в жовтні того ж року завердила план виконання контракту між ґміною та урядом Крайової шкільної ради стосовно будівництва нового корпусу гімназії. Остаточне завердження документація отримала 20 жовтня 1894 року у Повітовому управлінні. До кінця 1894 року ґмінна рада зуміла придбати для нового гімназійного корпусу низку земельних ділянок в межах дрогобицького передмістя «Zagrody miejskie», щоправда впорядкування необхідної документації забрало стільки часу, що не вдалося розпочати навіть підготовчих робіт для будівництва.
Десятого травня 1895 року маґістрат Дрогобича підписав із робітниками будівельний контракт стосовно виконання земляних та мулярських видів робіт. У зв’язку із відхиленням від графіку будівництва шкільна рада перенесла дату завершення будівництва нового будинку гімназії з першого жовтня 1896 р. донаженер Дрогобича Францішек Єльонка. Мулярські роботи виконували робітники підприємців Якова Корайського і Адольфа Вайса. Столярські роботи виконувала фірма Марка Ґюнтера. Загальні роботи довкола гімназії та на території подвір’я здійснювали силами усього повіту.
Навесні 1896 року будівництво корпусу завершилось. 18 березня 1896 року Шкільна рада упорядкувала комісію для проведення експертизи на місці будови корпусу. Під час огляду будови комісія визначила ряд категорій обладнання, які маґістрат Дрогобича повинен був докупити та обладнати в навчальних приміщеннях. Щоправда, у вимогах йшлося про надто великі кошти, що представники ґмінної ради не хотіли приймати вердикт комісарів. Та в процесі довгих дискусій 19 червня 1896 року міська рада все ж ухвалила рішення про закупівлю додаткового гімназійного обладнання. В ті часи місто фінансувало головний навчальний заклад міста.
Першого вересня 1896 року дрогобицька газета «Kurier Drohobycki» інформувала громадськість міста про те, що справа будівництва нового будинку гімназії йде до завершення і кінцеві роботи будуть здійснені до кінця поточного місяця. Вже тоді прогнозували, що на відкриття планують приїхати намісник Галичини та инші делегати зі Львова. Водночас журналісти повідомляли, що старий будинок буде передано для потреб жіночої гімназії.
15 вересня 1896 року з нагоди завершення будівництва нового будинку гімназії газета «Дрогобицький кур’єр» оприлюднила статтю про тяглість освітянської традиції в Галичині та Дрогобичі зокрема. На думку журналістів, Дрогобич «безсумнівно належить до міст, у яких присутня потужна жертовність влади і міщан на користь освіти». Врешті головний редактор газету Аарон Жупник вважав, що завдячувати потрібно пану почесному бурґомістру Ксенофонту Охримовичу, який фундував для нового корпусу гімназії великий дялянку на вулиці Зеленій.
На 15 вересня в новому корпусі йшли підготовчі роботи до величного дня відкриття та посвяти. Працівники витирали від будівельного пороху вікна, двері, «ґлянцували підлогу» тощо. Саме Аарон Жупник вперше в історії подав докладний опис будинку гімназії: «форма будинку нагадувала підкову, а у внутрішньому дворику було збудовано окремий спортивний зал із відкритим футбольним полем.
Новий корпус гімназії був двоповерховим і мав подвійну сходову клітку. З фронту новий будинок розташований до боку міського парку та саду, що мало забезпечувати працівникам та учням здоровий відпочинок. Бокові крила будинку завжди освітлюються світлом в достатній мірі. Частину сходів виготовлено із каменю, а частину з вогнетривкого дерева. Коридори яскраві та просторі. Туалети збудовані відповідно до останніх вимог будівельної науки та гігієни. В будинку було передбачено 12 кімнат, 27 шкільних авдиторій, гарні підвали, пральня, гімнастичний зал і три вбиральні. Із викладацьких зал найбільш монументальною є актова зала, яка обіймає два поверхи і ошатно оздоблена орнаментами та ліпниною в стилі рококо. Ця зала була призначена для гімназійних урочистостей. У будинку є чимало й инших зал, розрахованих на шкільні потреби. Словом, збудував собі маґістрат і його керівництво новий пам’ятку для майбутніх поколінь на згадку про свою опіку над освітою, для того щоб професура популяризувала науку». Таким був наш корпус 130 років тому.
Згодом преса повідомила громадськости краю, що міська рада вирішила, як ніколи в історії освіти, в повіті з усією помпезністю відсвяткувати відкриття нового корпусу гімназії. Також було з’ясовано, що маґістрат запросив чимало почесних гостей, зокрема намісника Галичини князя Евґеніуша Санґушка, почесного крайового маршалка Станіслава Бадені та віце-президента Крайової шкільної ради доктора Михайла Бобринського. Для проведення прийому гостей п’ятого вересня було виділено 1 800 злотих з міського бюджету.
Першого жовтня 1896 р. на першій сторінці «Дрогобицького кур’єру» редакція опублікувала у формі спеціальної колонки статтю під назвою «Ми раді вітати», у якій громадськість краю інформували про наближення урочистостей та прийняття шанованих гостей: пана намісника, крайового маршалка і віце-президента Крайової шкільної ради. Зазначалося, що міська влада без огляду на віровизнання та національну приналежність однаково і у повному складі вітала приїзд шанованих гостей. Також редакція наголосила на заслугах пана намісника князя Санґушка, який, попри діяльність своїх предків, які колись воювали шаблями, сьогодні змінив свою діяльність на перо, а лицарську відвагу і бойову готовність – на спокійну цивілізовану працю. Врешті журналісти покликалися на особисту волю князя Санґушка, який заявив, що «готовий радше приїхати до Дрогобича й особисто відкрити той прихисток науки та віддати його на громадське користування». Будучи «пов’язаним із давнім родом князів Санґушків і Яґеллонів в справі Литви, Руси та Корони, князь Є. Санґушко вважав за честь відвідати наші прадавні землі і з почуттям обов’язку для нової гімназії». Насамкінець редакція газети «Дрогобицький кур’єр» щиро подякувала ґмінній раді Дрогобича, а особливо панові бургомістру Ксенофонту Охримовичу за «великий дарунок, який він зробив для потреб наших дітей і задля підтримки вогнища вищої освіти, який був переданий у руки шкільного уряду».
Восьмого жовтня (у четвер) 1896 року відбулася урочиста посвята нового корпусу державної гімназії імені Франца Йосифа І. На урочисту посвяту прибула урядницька еліта Королівства Галичини та Лодомерії: намісник Галичини, таємний радник цісаря і кавалер Великого Хреста ордену Леопольда першого класу Євстахій Санґушко, віце-президент Крайової шкільної Ради доктор Михайло Бобринський, райця намісництва Ґ. Маутнер, інспектор середніх шкіл В.-П. Дворський, шкільний райця отець-канонік А. Торонський та инші.
Намісник приїхав у Дрогобич о дев’ятій ранку потягом у купе елітного класу зі Львова разом із усією згаданою делегацією. На кордоні дрогобицького повіту потяг зустрів пан староста Світальський, який провів делегацію до тріумфальної брами на Площі Ринок. Під час зустрічі урядницька еліта Дрогобича на чолі із К. Охримовичем разом із тисячами мешканців зустріли гостей «хлібом і сіллю». Бурґомістр виголосив вітальну промову, відтак урядники разом із гостями попрямували до костьолу на урочисту літургію. У великих дверях костьолу Св. Бартоломея ксьондз Ганчаковський виголосив вітальну промову, не передбачену програмою прийняття, щоправда вона вразила усіх своєю богословською глибиною. Опісля у супроводі побожної пісні князь Є. Санґушка увійшов до костьолу і посів почесне місце перед великим вівтарем. Тим часом, «перед бічним вівтарем розпочалася літургія, яку виконували за унійним обрядом». Сьогодні це доволі цікавий і неординарний в історії австрійського Дрогобича факт, який засвідчує абсолютну віротерпимість в Дрогобичі, принаймні між польською та українською громадами. Врешті неабияк важливу роль у сприянні такій солідарности відіграв і сам бурґомістр К. Охримович, який, ще з часів свого обрання до Віденського сейму, обіймав тверду позицію добросусідства. На урочистій літургії були присутні усі міські радні та колектив державної гімназії, а шкільна молодь організувала від брами до входу у костьол своєрідні атоли, які разом із мешканцями різних національних громад символічно творили єдину паству християн. В окрему мить костьол наповнився божественною мелодією органу.
Після літургії організатори повідомили громадськости про перехід до нового будинку гімназії. Шановані гості та дрогобичани розмістилися навпроти нового будинку та сходів, де розпочалося урочисте освячення за римсько-католицьким обрядом. Дещо згодом у стіну будинку було вмуровано пам’ятну таблицю на честь посвяти. Після посвяти будинку і підписання акту фундації нового корпусу намісник перейшов у гімназійну залу для конференцій, а присутня молодь заспівала урочистий кант. Потім з присутніх було обрано почесне коло перших, хто увійшли до гімназії і розташувалися у актовій залі першого поверху. Коли усі гості та професори розмістилися, вітальне слово виголосив Ксенофонт Охримович.
Бурґомістр звернув увагу слухачів на історію гімназії, її тривалі інституційні перетворення, реформи та врешті на тогочасне становище. Згодом бурґомістр урочисто передав документи на урядування гімназією «в руки намісника» й закликав присутню молодь польською та українською мовою: «дбайливо та з повагою користуватися новим будинком». Згодом бурґомістр К. Охримович гучно виголосив подяку, яку з ентузіазмом підтримала публіка, а гімназійний хор під орудою професора Анатолія Луцика заспівав народний гімн.
Відтак власну промову виголосив князь Є. Санґушко, у якій щиро зізнався, що «приїхав на посвяту нового будинку із величезним задоволенням і дякує за запрошення міській раді, а особливо К. Охримовичу за відповідальну і добру роботу у завершенні будівництва гімназії». Намісник зазначив, що «сьогодні суспільство і уряд серйозно усвідомлює значення шкіл, і до їх піднесення долучається потужними фундаціями». Далі Є. Санґушко побажав дрогобичанам, щоб у новому будинку розвивалася «найуспішніша гімназія, яка виховуватиме молодь, що виростатиме корисною для свого краю, передовсім ту молодь, котра вмітиме жити задля свободи і прагнути йти до неї під покровительством наймилостивішого нам панівного монарха». На думку почесного гостя, «дорога, яка веде до свободи, полягає виключно в смиренній праці, дисципліні і послуху до тих, кому доручено виховання молоді». У зверненні до учнів, Є. Санґушка побажав, щоб вони «навчилися у цій гімназії пунктуальности, порядку і відповідальности за свої вчинки, жили в майбутньому на користь цілого краю і держави». Згодом намісник урочисто передав будинок у користування дирекції гімназії імені Франца Йосифа І.
Наприкінці урочистостей директор Йосиф Сінкевич від імені усього професорсько-викладацького складу подякував намісникові, віце-президенту Крайової шкільної ради та міській раді за «посвяту цієї урочистости своєю присутністю». Особливу подяку директор висловив бурґомістрові Ксенофону Охримовичу, який «збудував нову гімназію зробив для учнів і для професорів щирий дарунок». Далі директор звернувся до молоді в стилі «теплої батьківської промови», заохочував її до любови, взаєморозуміння та ретельної праці на ниві науки. Водночас промова стосувалася не тільки науки «для себе», але й праці і науки, які б «компенсували ті втрати, які понесла цивілізація в особі багатотисячної молоді, яка не навчається власною мовою, або ж не має змоги навчатися в цілому, або ж, щонайгірше змушена вчитися на неправді». З иншого боку, Й. Сінкевич наголосив, що для кожного учня «особиста боязнь перед Богом, є початком вашої мудрости, це найперший обов’язок молоді завжди бути у своїх вчинках у рамках Божої опіки». На завершення директор зазначив: «Вашим дороговказом, кохані, нехай будуть ті моральні якості і прикмети, які зможуть вплинути на те, щоб як говорить поет: «колись у майбутньому народ був із вашою участю сильний у вірі в Бога і добрим для ближнього»». Стосовно обов’язків перед рідним краєм та державою, то на думку директора, кожен учень «має віддавати для цієї справи своє здоров’я, а якщо потрібно то й життя». Загалом концепція промови директора ґрунтувалася на трьох засадах: «вірности рідному народу, вірі в Бога і доброті до усіх ближніх». Також Й. Сінкевич апелював до значення «рідного будинку та сім’ї, які в молодому віці мають крокувати нога в ногу із шкільним розвитком учня, адже лише в такій гармонії буде досягнуто добрих результатів». В протилежному випадку «за якого школа в сімейному колі не має підтримки, де критикують шкільну освіту, там школа ніколи не досягне добрих результатів». На завершення директор тричі вигукнув «Нехай живе його Апостольська міць, цісар Франц Йосиф І». Відтак військовий оркестр виконав державний гімн.
Наприкінці урочистостей від імені учнів виступили вихованці VIII класу поляк Сарнецький та українець Михайло Кіндій, які подякували гостям, міській владі та шкільній управі за фундацію нового будинку, а також звернулися до молодшого покоління учнів із закликом до смиренного навчання та шанування навчального закладу і його працівників.
Згодом гостям та присутнім провели екскурсію гімназією, гімнастичній залі та шкільн им подвір’ям, відтак – на запрошення бурґомістра К. Охримовича – делегація попрямувала до одного із кабінетів, у якому о пів на першу кожен із присутніх гостей поставив свій автограф у пам’ятній книзі гімназії. Опісля наміснику представили увесь склад професорів гімназії, затим відбулася екскурсія до Трускавця.
О 16 годині для гостей та професорсько-викладацького складу гімназії маґістрат організував бенкет на 90 осіб з нагоди урочистостей, який відбувався у актовій залі. Відповідальним за організацію бенкету було призначено секретаря маґістрату пана Яновського.
У актовій залі також було розташовано військовий оркестр, який виконував класичні твори. Перед будинком зібралося чимало міщан, які очікували повернення намісника з Трускавця. Після 17 години намісник приїхав до гімназії і розпочався бенкет «із дуже красивим меню». Після подання четвертої страви бурґомістр К. Охримович виголосив патріотичний тост, за який підняв чарку і намісник, а оркестр виконав гімн. Опісля свій тост виголосив князь Є. Санґушка, у якому відзначив смиренну роботу уряду К. Охримовича в царині гуманітарної політики. Також намісник радо вітав прагнення К. Охримовича залучати до мирного урядування представників польської та української національних громад, а також представників трьох віровизнань. Намісник запевнив, що «він щиро вірить, що ця згода та порозуміння пануватимуть в маґістраті і в майбутньому».
За кілька хвилин із власним тостом виступив поважний Станіслав Тарновський із Снятинки, він виголосив подяку на честь «першого урядника цісаря в Галичині» пана намісника, який патріотично трудиться на користь трону і держави.
Згодом з вітальним словом на честь віце-президента Крайової шкільної ради Михайла Бобринського виступив ректор василіянської школи Дрогобича о. Німилович. Одна з рефлексій ректора стосувалася діяльности М. Бобринського на користь розвитку шкільництва поляків та українців в Галичині на ниві морально-релігійного виховання. Відтак до присутніх вчителів звернувся також віце-президент, який побажав педагогам смиренно виконувати свої виховні функції задля найкращого формування організованої та порядної молоді.
Наприкінці бенкету римсько-католицький ксьондз Гоншаковський повідомив присутніх, що маґістрат ухвалив рішення надати намісникові Є. Санґушці та Станіславу Бадену дипломи почесних громадян міста Дрогобича. Наприклад, ще сьомого жовтня 1896 року з ініціативи бурґомістра К. Охримовича, його заступника Леонарда Вишневського та трьох асесорів Яна Баторовича, Теофілія Яблонського і Мавриція Лінденбаума маґістрат ухвали внадати Е. Санґушку диплома «honorowego obywatela» (почесного громадянина) міста Дрогобича. Сьогодні ориґінал цього диплома, оздобленого коштовним камінням та гербами Санґушків і Дрогобича, зберігається у фонді князів Санґушків Національного архіву Польщі в Кракові (на Вавелі). Цікаво, що герб австрійського Дрогобича виконано у синьо-жовтих кольорах. Инший диплом поки що не вдалося віднайти.
Увечері намісник із іншими гостями вирушили потягом до Львова, та преса ще довго згадувала про «враження отримані від помпезної посвяти нового будинку гімназії ім. Франца Йосифа І в Дрогобичі».
Навчальний процес у новому корпусі розпочався 23 жовтня 1896 року Щоправда, шкільна управа не хотіла брати під свою юрисдикцію корпус допоки міська рада не завершить усі обіцяні роботи із внутрішнього облаштування класів та службових приміщень.
Перше затвердження будинку відбулося 29 грудня 1896 року спеціальною комісією з передання в експлуатацію. В протоколі було зазначено, що будівництво було здійснено належним чином і з доброго матеріалу, на підставі затверджених проекту та плану будівлі, і – щонайважливіше – в межах прогнозованого кошторису. Щоправда було виявлено чимало недоопрацювань, які ґмінна рада зобов’язалася найближчим часом усунути. 26 серпня 1897 року дрогобицьке староство здійснило повторну люстрацію корпусу, під час якої вкотре було виявлено наявність серйозних недоліків. Такі ж недоопрацювання виявили комісари під час третьої люстрації корпусу, яка відбувалася дев’ятого листопада 1897 року. Четверта ревізія нового корпусу гімназії була найбільш тривалою і розпочалася десятого березня 1898 року, а комісари нарешті визнали, що усі попередні вимоги ґмінна рада нарешті допрацювала. Відповідно 16 березня 1898 року міська рада ратифікувала остаточну ухвалу 1835 «про передання нового будинку гімназії під юрисдикцію шкільної ради і про передання старого корпусу для потреб жіночої школи». Додаткові вимоги шкільної ради про завершення виправлень недоліків тривали у формі звернень та листів практично до 30 жовтня 1899 року і короткочасно у березні 1903 року. Але на ці заяви міська рада мала підстави не реагувати.
Нещодавно нам вдалося також знайти і план корпусу державної гімназії міжвоєнного часу, разом із детальним описом помешкання директора гімназії, житловими приміщенням прислуги, терціана, господарських приміщень, складів, бібліотек, навчальних класів, їдальні, тощо.
Як би там не було, але маємо конкретний факт, коли українці на вищому рівні розбудовували освітянське місто Дрогобич, навіть в часі окупації. Сьогодні ми дякуємо Збройним Силам України за збереження нашої історії, культури і освіти.
ДОДАТКИ
№ 1. Реєстр українських професорів та викладачів, які першими розпочали викладання дисциплін у новому корпусі Дрогобицької гімназії ім. Франца Йосифа І станом на 1896/1897 навчальний рік
Володимир Паславський – професор, зберігач української бібліотеки для молоді, керівник ІІІ класу,викладав грецьку та українську мови
о. Поліект Кміт – професор, катехіт і ексхоратор для учнів греко-католицького обряду, викладав греко-католицьку релігію
Анатолій Луцик – вчитель, керівник VII класу, викладав латинську, грецьку та німецьку мови, викладав співи у двох відділах ‒ 4 години щотижня
Антоній Зубашевський – вчитель, керівник VIII класу, викладав латинську, німецьку та грецьку мови, а також загальну історію, навчав каліграфії у двох відділах ‒ 2 години щотижня
Петро Жепнійський – екзаменаційний заступник вчителя, керівник І-А класу, викладав латинську, німецьку, українську та польську мови
№ 2. Реєстр українських учнів, які першими розпочали навчання у новому корпусі Дрогобицької гімназії ім. Франца Йосифа І станом на 1896/1897 навчальний рік
І клас: Микола Іванусів, Михайло Малевський. Михайло Телецький
І-Ц клас: Олександр Ясеньцкий, Іван Ясінський, Юрій Костур, Микола Мацюрак, Ярослав Пасічинський, Олександр Волянський, Йосиф Заремба
ІІ-А: перший ступінь Володимир Білінський, Зенон Галінський, Володимир Грех, Василь Лободич, Йосиф Романський ІІІ-Б цільовий ступінь Богдан Жепнійський
ІІІ-Б перший ступінь: Іван Чишуля, Теодор Ґрушкевич, Анатолій Гірницький, Петро Крайчик, Роман Паславський, Микола Сторонський
ІІІ цільовий ступінь: Віктор Петрикевич
ІІІ перший ступінь: Петро Криницький, Олекса Кунанець, Павло Лялька, Владислав Новосельський, Антон Твердохліб, Владислав Жебровський
IV перший ступінь Юліан Дучко, Василь Олексин, Марян Роговський, Володимир Селецький
V перший ступінь: Юліан Білінський, Семен Корпак, Олександр Кучера, Володимир Левинський, Микола Пушкар, Онуфрій Волянський
VI перший ступінь: Володимир Кіндій, Василь Крайчик
VII перший ступінь: Йосиф Чапельський, Константин Дуб, Михайло Комарницький, Теодозій Ших
VIII перший ступінь: Михайло Кіндій, Григорій Кузів, Станіслав Мельник, Марія Вишневська, Михайло Волошин
Література:
1) Лазорак Т., Лазорак Б. Новий будинок цісарсько-королівської гімназії імені Франца Йосифа І в Дрогобичі (1894-1896) // Komparatistische Forschungen zu Österreichisch -Ukrainischen Literatur-, Sprach- und Kulturbeziehungen. Band 3: Матеріали Міжнародної конференції «Галичина періоду Першої Світової війни у літературі, мистецтві та історії», Дрогобич, 6-9 квітня 2014 р. Дрогобич, 2015. С. 168-182.
2) Лазорак Б. Новий будинок гімназії ім. Франца Йосифа І в Дрогобичі (1894 –1896 рр.) – фундація вчителя Івана Франка і бургомістра Ксенофонта Охримовича // Наша спадщина. Науково-популярний журнал. 2018. Спецвип. 1. С. 12-21.
3) Лазорак Б. Drohobytsch in Alarm (1914 – 1916): епізоди до історії Дрогобицької цісарсько-королівської гімназії імені Франца Йосифа І // Майдан: Дрогобицька інтернет газета. Дрогобич, 4.03.2013. URL: http://maydan.drohobych.net/?p=18295
4) Лазорак Б. Передісторія головного корпусу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка або як бургомістр Дрогобича Ксенофонт Охримович фундував новий дім державної гімназії (1894-1896 роки) // Майдан: Дрогобицька інтернет-газета. Дрогобич, 27.06.2015. URL: http://maydan.drohobych.net/?p=35928
5) Лазорак Б., Лазорак Т. Літній табір Дрогобицької гімназії ім. Франца Йосифа в Уричах (1910 р.) // Фортеця: збірник заповідника «Тустань»: на пошану Михайла Рожка. Львів, 2009. Кн. 1. С. 655-669.
6) Лазорак Б., Лазорак Т. Дрогобицька цісарсько-королівська гімназія імені Франца Йосифа І в часі першої світової війни (1914 – 1916): невідомі епізоди про «переддень» війни, російську окупацію і не тільки // Актуальні питання гуманітарних наук. Міжвузівський збірник наукових праць молодих учених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. – Вип. 4. Дрогобич, 2013. С. 29-63.
7) Лазорак Б. Епізоди із навчання Бруно Шульца у Гімназії // Культурологічний журнал «Ї». Вип. 71. Дрогобич: Коло, 2014. С. 571-596, 601, 613, 629, 709.
Лазорак Б., Скварек Б., Лазорак Т. «Країна солі і нафти»: описи подорожей Дрогобиччиною у 1768 – 1914 рр. Студії. Документи. Матеріали. Лігниця-Дрогобич-Нагуєвичі, 2024. С. 314,
9) ЦДІАЛ України. Ф. 726. Оп.1. Спр. 271. 1 арк.
Богдан ЛАЗОРАК, Тетяна ЛАЗОРАК – для «Майдану»
Від редакції.
Є бажання та змога – підтримайте, будь ласка, наше видання.
Наша мережева газета надалі розповідає про те, що відбувається в реґіоні та світі, інформує про події, пов’язані з повномасштабним вторгненням російського займанця, знайомить з людськими долями, публікує вірші воєнної доби…
Якщо бажаєте й надалі отримувати інформацію з “Майдану” , видання можна підтримати за цим покликом.
Або ж замовити рекламу, оголошення тощо.
Будемо щиро вдячні.