Журналісти Яна Мацько та Роман Мудрий на FM Галичина зафіксували кілька думок знакових учасників “Землі поетів”.Понад 50 подій на чотирьох локаціях, названих на честь класиків української літератури — “Шевченко”, “Франко”, “Леся” і “Стус”, – зібрали не тільки представників “красного письменства”, але й культурних, громадських діячів, військових, волонтерів, політиків. Словом, тих, хто так чи інакше дотичний до нашої культури, чи захищає її не тільки перед окупантом, але й від викликів, іноді геть несподіваних.Мар’яна Савка, письменниця, перекладачка, головна редакторка і співзасновниця «Видавництва Старого Лева», громадська діячка, організаторка “Землі Поетів” поділилася своїми враженнями від події:Чесно кажучи, я могла б говорити годинами про програму фестивалю. Вона дуже насичена – 54 події. І всього лише два дні. Може, треба це все розносити на 3 дні, але для цього треба якось розуміти, як це може уможливити. Поговорім про культуру читання в Україні зараз. Як ви її бачите? Чи змінилася? Чи стали українці більше читати? Я б сказала, що культура читання, якщо порівнювати з іншими періодами, на високому рівні. Є цілі середовища дуже активних і якісних читачів. Вони часто утворюють блогерські спільноти. Вони читають, діляться думками, організовують читацькі клуби. Але все одно залишається багато людей, які байдуже до книжки, і якось треба ще їх залучити до цього. Щоб вони зрозуміли, як багато втрачають в своєму житті.Література про війну, – вона може бути й для дітей? Так, вона часто і є літературою для дітей. У нас є книги, які написані для дітей, які розповідають про події війни. Щось написано на власних досвідах. У мене навіть є книжка для дітей «Залізницею додому». Вона про війну, бо вона про евакуаційний потяг.Сергій Жадан, письменник та фронтмен гурту “Жадан і Собаки”, військовослужбовець бригади “Хартія” Національної гвардії України:Ми домовилися з організаторами фестивалю про збір для 13-ї бригади Нацгвардії “Хартія”. Це буде збір на гуманітарні проєкти. “Хартія” – це великий організм, велика родина. І крім суто бойових завдань, це ще й багато питань, пов’язаних з реабілітацією наших бійців, з підтримкою їхніх родин і їхніх дітей. Власне, є напрямок роботи з дітьми наших військовослужбовців, до прикладу влітку ми організували великий оздоровчий табір для наших дітей. І продовжимо цю роботу. Я думаю, будемо далі робити це. Власне, на це й збираємо.На “Землі поетів” презентуватиме свою збірку легендарна Тайра – Юлія Паєвська. Ви дотичні до цієї книги?Я Юлію дуже люблю, її давно знаю, власне, з початку АТО. Ми тоді познайомилися в Маріуполі, де вона служила. І коли ми зустрілися вже після 2022 року, знову почали спілкуватися.Вона сказала, що пише вірші, показала тексти. Мені видалося, що це справді цікаво, що це самодостатня поезія, що в ній цікавий не лише досвід Юлії безпосередньо, а що це цікаво для літератури. Я їй запропонував видати збірку. Дуже тішуся, що вона погодилася, дуже тішуся, що ця книжка вийшла у видавництві “Меридіан Черновіц”, дуже тішуся, що Юля зараз має можливість виступати, їздити, спілкуватися. Я бачу, як на неї реагують читачі, бачу, наскільки важливо те, що вони її бачать, те, що Юля з нами всіма. Мені здається, це якась дуже хороша і чесна історія.Микола Княжицький, народний депутат України:У Львові нещодавно відбулося засідання Комітету з гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради. Говорили, як вберегти культуру, культурну спадщину. Подивилися, в якому стані перебуває, наприклад, Наукова бібліотека імені Стефаника, яка містить справжні скарби не лише видавничої справи, а загалом нашої історії. Там бібліотекарі отримують менше, ніж бібліотекарі в районних містечках. Вона підпорядковується Академії наук, тож постійно недофінансовується. Були в Державному історичному архіві, який очолює правнучка Стефаника Олеся. Він розташований у монастирі бернардинців, у напіваварійному приміщенні. А там – настільки важливі культурні цінності, що зберігати їх в таких умовах — просто злочин.Говорили з директорами львівських музеїв про евакуацію культурних цінностей з територій, які близькими до окупованих, або з тих територій, які можуть постраждати. Маємо безліч прикладів, коли, наприклад, у Маріуполі колишня директорка музею Куїнджі сама віддала російському агресору всі картини й все, що зберігалося в цьому музеї. Маємо приклади, коли понад тисячу українських культурних пам’яток просто було знищено.І ми якраз обговорювали, як спростити бюрократичні механізми, і водночас ефективно зберігати наші картини, наші великі культурні цінності, наші знахідки. Все, що зберігається у наших музеях, і що є цінністю нашої нації.Це не так просто зробити, бо коли ми вивозимо їх за кордон, там трапляються інші історії. Не завжди й не все можуть повернути. Наприклад, скіфське золото з Криму, кримські музеї, які тепер під окупантами, не хотіли це повертати Україні. Ми виграли всі суди, хоча вони зараз далі судяться.Мистецтво в Україні – це справді здобутки європейської культури, і кожна країна під тим чи іншим приводом часто хотіла б залишити скарби у себе. До того ж в європейських країнах є практика реституції. Родини, яким колись скарби належали, можуть на них претендувати. Україна наразі не є в Європейському Союзі, але ці виклики перед нами стоятимуть.Ростислав Держипільський, народний артист України, директор-художній керівник Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка, лауреат Національної премії ім. Шевченка:Дуже добре, що зали принаймні у Львові на наших виставах заповнені. Але вони були заповнені й до повномасштабного вторгнення. Квитки купити на вистави нашого театру і в Івано-Франківську, і поза межами, і у Львові, у Києві, було складно. На жаль, через таку біду, яку зараз переживає наша нація, театр став таким потрібним. І не тільки в Івано-Франківську, і не тільки наш.Але ваші вистави тривають по 2-4 години. Як втримати увагу людей? Це відверто складно. Я чесно кажу, що я теж не дуже люблю довгі вистави. Але як у режисера деколи такі виходять… Маю теж особистий досвід, і не тільки в Україні, а й за кордоном. Якщо класна вистава, – от у мене були такі приклади, – дивився 4 години вистави з двома антрактами. Думаю, блін, ще не українською мовою, бо це було за кордоном. Та я через дві години спіймав себе на думці, що я вже повністю там, і вже на четвертій годині я не хотів, щоб вона закінчувалася.Що ви порадите прочитати українцям, перш ніж іти на вашу виставу? Я завжди можу когось забути, тому якщо я з Франківська, спробую ось так чесно, щоб нікого не образити: «Читайте наших». Ви знаєте, що Франківськ – дуже потужне мистецьке місто, у нас є «станіславівський феномен», у нас є чудові письменники, поети. І тому точно, якщо ви йдете на наші вистави, читайте наших земляків. Марія Матіос, це така, знаєте, хресна мама нашого театру. Вона хоч не з Франківська, вона з Буковини, але це її вистави в нашому репертуарі, це родзинки. Ну, і наші письменники-генії, Андрухович, Прохасько, Іздрик… Обов’язково мусите знати всіх станіславівських феноменівців.Дарія Астаф’єва, співачка, блогерка, волонтерка:На часі допомагати українській літературі, читати українські поезії, знайомити свою аудиторію з прекрасним.У мене була завжди мрія озвучувати, ставати голосом прекрасних оповідань, віршів. Так сталося, що я зустріла людину, яка допомагає мені це робити, тому що не все залежить від мене. Я знайшла чудову команду Underbooks, і тепер всі ми рухаємося однією стежкою. Це можливість різноманіття, нові майданчики. Тому що дуже для багатьох людей є відмовки: «У мене немає часу читати, я постійно за кермом, я постійно кудись їду, в мене там дітлахи мене відволікають, я на роботі». Аудіокнижки й поширення взагалі культури у форматі аудіо – це якраз можливість почути, можливість виховувати себе, вчити українську для багатьох, це теж можливість.Даріє, але ще недавно ви були російськомовною…Мені кажуть: “Ти так швидко заговорила українською мовою, ти так перевзулася”… Я використовую кожну свою хвилину, виховуючи себе, відточуючи українську мову, свої знання, біографічні напрямки. Мені це цікаво, і я вважаю це зараз дуже на часі для кожної відомої людини допомагати, підтримувати, зміцнювати позиції нашої культури. Вона неймовірна і кожен, хто в це залучається, це знає.Фестиваль “Земля поетів”: поет і військовий Сашко Обрій зачитав вірш “Хата”