Ольга Петрівна Косач-Кривинюк, знана в літературних колах як Олеся Зірка, була не просто молодшою сестрою Лесі Українки, а багатогранною особистістю, чиє життя стало невтомним служінням Україні та родині. Еспресо.Захід нагадає її життєвий шлях, сповнений блискучих успіхів, громадянської мужності та трагічних поневірянь.Дитинство та навчанняНароджена у Звягелі в інтелектуальному й культурно значущому домі Петра Косача та Олени Пчілки, вона була третьою дитиною і, як свідчать ніжні епітети Лесі (“мій Лільчик золотий і рожевий”, “mia rosa odorata”), – однією з найулюбленіших. А ще Леся Українка називала молодшу сестру “дитиною щастя”, бо, мовляв, колись Ольга знайшла линовище. За поліським повір’ям, той, хто натрапить на шкіру, скинуту вужем – линовище, буде щасливим. Свідоме дитинство Ольга провела на Волині – у Луцьку та родинному Колодяжному. У п’ять років вона навчилася писати, щоб сама надіслати листа бабусі, мати навчала її французької й німецької, брат – природничих наук, а Леся приділяла увагу літературі та музиці. Старша сестра не лише навчала Ольгу гри на фортепіано, а й створила для неї навчальний посібник – курс “Стародавньої історії східних народів”. Цей підручник пізніше, у 1918 році, Ольга видасть у Катеринославі.Далі Олена Пчілка, мама Ольги і Лесі вирішує дочок повезти до великого міста. У 1893 році сестри оселилися у Києві. Тут Ольга, маючи домашню освіту, вступила до останнього, сьомого класу приватної жіночої гімназії О. Дучинської, яку в 1897 році закінчила із золотою медаллю. Згодом вона блискуче склала іспити і стала слухачкою Вищих жіночих медичних курсів у Санкт-Петербурзі, оскільки це було єдиним місцем, де жінка в ті часи могла здобути вищу медичну освіту.”Воно славне дівча, ся Олеся, і, сподіваюсь, будуть з нього люди кращі, ніж з нас, старших, дуже вже воно завзяте, а сього, власне, тепер і треба”, – писала про молодшу сестру Леся Українка.
фото: old.nas.gov.uaЛікарка та громадська діячкаУ Петербурзі Ольга вела активне культурне та громадське життя, приєднавшись до української студентської громади. Вона старанно вчилася на лікаря і допомагала Лесі Українці з редакторськими справами, перекладає на російську мову західноукраїнських новелістів.Її проукраїнська позиція не залишилася непоміченою. У 1904 році, під час державних екзаменів на медичних курсах, Ольгу заарештували. Вона провела два місяці у в’язниці, після чого її звільнили, але встановили нагляд поліції. Попри це, Ольга не відмовилася від професії: у 1904 році вона закінчила курси і здобула диплом лікарки.В той же рік вона виходить заміж за Михайла Кривинюка – українського філолога, члена соціал-демократичних гуртків і якого Леся Українка у листах називала братом. Тому благословила свою “Лілію лілейную” на одруження з ним.”Я безмірно рада за тебе (се видно й по неладу мого стилю та почерку), що ти матимеш таку справді вірну і щиру дружину. Не міряй і не важ, хто більше, а хто менше любить, бо на сі речі не досить відомих “измерений”, а треба іншого, не математичного. Не міряй і не важ, не збирайся жити, а живи, люби скільки можеш і як можеш”, – писала Леся Українка.
Ольга Косач з сином Михайлом, фото: zwiahel.infoЧерез “політичну неблагонадійність” чоловіка, якого виключили з Київського університету, молоде подружжя вимушене було емігрувати до Праги. Проте після народження сина Михайла, Ольга з дитиною повернулася до Києва (1906 р.).Не маючи змоги одержати улюблену роботу лікаря на Волині, знаходить її у 1910 році у Лоцманській Кам’янці біля Катеринослава. Вона влаштувалась земською патронажною лікаркою для дітей-сиріт у Лоцманській Кам’янці біля Катеринослава. Вона опікувалася не лише сиротами, а й психічно хворими.Багатогранність Олесі ЗіркиЛікарська практика не завадила Ользі Косач розкрити свої різнобічні таланти. Під псевдонімом Олеся Зірка вона активно друкувалася, перекладаючи твори зі світової літератури: І. Тургенєва, Ч. Діккенса, Р. Кіплінга, В. Гюґо, Е. Ожешко та багатьох інших з англійської, французької, польської, чеської та скандинавських мов.Вона також відкрила ткацьку майстерню й організувала гурток вишивання. Результатом цієї роботи стало збирання та відтворення українських народних узорів, які лягли в основу видання “Українські народні узори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини. Випуск І. Вирізування й настилування” (1928).”Доки існуватиме українська пісня і вишивка – Україна не загине”, – писала до подруги Ольга Косач.Після більшовицької окупації, сім’я Косачів зазнала великих випробувань. Крім того, в Ольги трапилося сімейне горе – померла донька. У 1921 році Косачі переїхали до Могилева-Подільського, де не було голоду. Там вона влаштувалась вчителькою української мови, а після повернення до Києва (1924) – у школі, а потім бібліографкою у науковій медичній бібліотеці (1929).
Ольга Косач (посередині) з родиною, фото: WikipediaЗбереження родинного архіву1929 рік став початком репресій. Почалося з обшуків в квартирі, далі – вилучення родинного листування, а згодом – арешт Михайла Кривинюка, її чоловіка, за начебто причетність до антирадянської організації. Його фактично викрали органи НКВС СРСР та помістили до Лук’янівської в’язниці, а згодом засудили на три роки умовно. Наприкінці 1937 р. заарештували та відправили до трудових таборів і сестру Ізидору, тому Ольга Косач також перебувала в очікуванні арешту.З початком Другої світової війни, Ольга Косач-Кривинюк залишилася відрізаною від чоловіка, який поїхав до сина на Урал (де й трагічно загинув у 1944 р.). “Не знаю, як дожити те, що мені відміряно долею, з тою смертельною турботою, що маю за старшого сина і за чоловіка, що за тиждень перед початком війни поїхав до нього побачитись і відпочить та й застряг там (на Уралі), і я вже більше як рік не знаю, що з ним діється. Ще, хвалити Бога, маю при собі цілого і неушкодженого молодшого сина, що його війна застала у війську та що прийшов додому з полону”, – писала Ольга Косач у листі до Марії Деркач.В 1943 році вона з молодшим сином Василем та Ізидорою евакуювалася через Львів до Німеччини. Страх перед новими сталінськими репресіями привів їх з рідної землі на далеку чужину. У цій вимушеній мандрівці Ольга виконала свою найважливішу місію: вивезла безцінний родинний архів Косачів. Серед скарбів були неопублікована інтимна лірика Лесі Українки, її жалобні вірші-трени, а також багаторічний труд самої Ольги – літопис-хронологія життя і творчості Лесі Українки. Частину архіву вона залишила у Львові на збереження, і ці матеріали після війни були передані до Академії наук УРСР.Сама Ольга Петрівна, зломлена хворобою і нервовими стресами, померла у таборі для переміщених осіб в Аугсбурзі, Німеччина, 11 листопада 1945 року.