На Закарпатті разом з Одеською областю приватна київська компанія “Водень України” створила дві структури – Воднева долина Рені (Одещина) та Воднева долина Закарпаття.Водень вважають чистою альтернативою метану, що становить основу газу. “Зеленим” називають, бо отримують з використанням вітру, сонця, води. У процесі електролізу молекули води розщеплюються на водень і кисень. У Євросоюзі почався тотальний зелений енергетичний перехід. Німеччина стане європейським водневим хабом.З Німеччиною напряму чи опосередковано будуть пов’язані шість коридорів, які складаються з трубопроводів, портових терміналів, судноплавних шляхів, виробничих, складських об’єктів. Коридори поєднають попит, пропозицію в різних частинах Європи. Один з них – Центрально-Європейський водневий коридор – качатиме водень з України”. До речі, сталося це ще влітку 2021 року. Тоді уряду України було доручено вивчити можливість створення такої магістралі, залучити інвестиції. Газотранспортні оператори України, Німеччини, Чехії та Словаччини підготували проєкт водневого коридору. У листопаді 2023 р. його схвалила Європейська Комісія. На початку нинішнього року коридор перейменували, тепер він – Водневий коридор Україна – ЄС.Водень із Дунаю та Карпат: для вирішення проблем зміни клімату в ЄСПопередньо Україна може виробити для Європи понад мільйон тонн водню до 2035 року та три мільйони тонн до 2050-го. Ці показники визначені проєктом водневої стратегії до 2050 р., який Міненерго України оприлюднило торік. Він досі не став документом. Через триваючу війну.
Центрально-Європейський водневий коридор, фото: Водень УкраїниПопри це, в рамках ще одного проєкту – Східноєвропейського коридору – за діло взялася компанія “Водень України”. Вона на своєму сайті афішує створення двох “водневих долин”, в Одеській і Закарпатській областях. Перший електролізний завод – у портовому місті Рені потужністю 100-200 МВт. Енергія для електролізу від сонячних та вітрових електростанцій, воду братимуть з Дунаю. Весь водень постачатимуть на металургійний завод у місто Галац, Румунія, трубопроводом, який збудують. Пілотний проєкт запустили торік весною.Друга, Закарпатська воднева долина, вражає своїми масштабами. Вона розташується неподалік 100-кілометрового кордону України зі Словаччиною. Ось така інформація розміщена на сайті компанії “Водень України”: “Будівництво заводу з виробництва відновлюваного водню з початковою електролізною потужністю 100 МВт, призначеного для виробництва відновлюваної електроенергії та”зеленого” водню та його експорту в Кошице, Словаччина. Період будівництва: 24 місяці”.З такими параметрами можна виробляти до 8 тисяч тонн водню на рік, 500-600 тонн щомісяця. Собівартість кілограма – 12 євро. А ще на сайті “ВУ” сповіщає: 125-гектарна земельна ділянка під виробництво зареєстрована. У майбутньому потужність заводу доведуть до 1,5 ГВт.Розташований за 100 кілометрів від Ужгорода комбінат у Кошице, зведений у 1965-му й обладнаний за технічною допомогою СРСР, Польщі, НДР, працюючи на привізній залізній руді з України (цьому слугує гілка ширококолійної залізниці Ужгород – Кошице), з 2000 року належить американській компанії US Steel. Він виробляє 4,6 мільйона тонн сталі на рік. За даними Mukachevo.net, яке посилається на словацький сайт korsar.sme.sk, восени 2023-го на підприємстві побувала велика делегація групи “Метінвест” (найбільший постачальник залізної руди в Кошице). Її власник Рінат Ахметов буцімто має намір придбати металургійного гіганта. Війна відсунула ці плани. Щоправда, згодом словацьке видання novyny.sme.sk написало, що японська фірма купує сталеливарний завод за 15 мільярдів доларів.Закарпатська влада про масштабний проєкт ані словаПроєкти, перемовини, коридори, земля під завод… Процес триває повним ходом. Закарпатську водневу долину запустили ще у квітні нинішнього року. На великій конференції в Кошице. А у вересні в тому ж Кошице провели стартову зустріч з представниками Кошицького самоврядного краю та словацьким оператором системи транспортування газу EUSTREAM.Генеральний директор “Водень України”я Ярослав Криль так оцінив ці події: “Три роки наполегливої праці, і наш другий транскордонний водневий проєкт починає свою подорож”.Проєкт EastGate H2V, обраний Clean Hydrogen Joint Undertaking у рамках програми Horizon Europe із фінансуванням у розмірі 9 мільйонів євро, об’єднує 22 партнерів з 7 європейських країн для створення комплексної екосистеми водню.Закарпатська ОДА-ОВА на офіційному сайті взагалі не згадує співпрацю з компанією “Водень України”, яка у повідомленні вище йменована флагманський проєкт. Так, ніби нічого не відбувається. Хоча земельна ділянка виділена, активно ведуться підготовчі роботи. Перші керівники області говорять про необхідність посилення потуг з альтернативної енергетики. Але загалом – уникаючи конкретики. “Водень України” у своїх повідомленнях також не вказує, чи очільники Закарпаття брали участь у кошицьких перемовинах.На 6-му форумі Re:Oppen Zakarpattia 2025, який відбувся у ці дні, 7-8 листопада в Ужгороді, закарпатська власкорка Укрінформу Тетяна Когутич запитала голову Закарпатської ОДА-ОВА Мирослава Білецького про водневі справи. Той озвучив несподіване: “Про водневий завод не знаю. Але найближчих 10 років подібних проєктів втілити технічно неможливо”. Намагався щось більше вивідати в кількох місцевих екологів. Вони теж, як кажуть, не в курсі. Отож вдаюся до власного розслідування, на основі графічних зображень від компанії “Водень України”. На них не вказано, де саме хочуть розмістити основні об’єкти – завод, сонячні та вітрові станції.Водневу долину Закарпаття задумано запустити 2027-го, хоча навряд чи це вийдеОця зареєстрована уже 125 гектарна площа для заводу, як повідомив мені в телефонній розмові керівник компанії, не влаштувала, тому зараз шукають іншу. Журналістка Тетяна Рихтун поспілкувалася з очільником згодом, у статті про Водневу стратегію (журнал “Країна”, 24 жовтня ц.р.) сповістила: тепер розглядається 150-гектарна територія поблизу села Батьово Берегівського району. Тут є газогін, який уже збиралися демонтувати, зараз труба може мати друге життя. Зведений у Батьово електролізний завод треба пов’язати з розташованою за 40 кілометрів звідси, біля села Паладь-Комарівці Ужгородського району газокомпресорною станцією “Ужгород” – єдиною на українсько-словацькому кордоні. Тут є газове сховище. По одній з ниток доправлятимуть суміш газоподібного водню (80%) та природного газу (20%) для компанії US Steel Kosice. Через розташовану поблизу газорозподільну станцію “Велке Капушани” (Словаччина). Замість коксу.
Воднева долина Закарпаття, фото: Водень УкраїниА коли, не дай Боже, рвоне?!Якщо раптом станеться витік водню і він з’єднається з великою масою кисню, станеться вибух страшної сили. Так, як у червні 2019-го трапилося на водневій автозаправці неподалік Осло в Норвегії. Ударна хвиля мала силу землетрусу в радіусі 28 км. Після цього компанія-власник станції закрила десять інших, зокрема в Данії. Звісно, трафунки з водневими автозаправками – не привід зарубати програму з виробництва відновлювального водню в Закарпатті. І все ж. Завод з виробництва відновлювального водню площею як з десяток автозаправок. Труби для транспортування мають пів віку, вони зношені, а суміш водню та газу, за твердженням фахівців, здатна ще більше руйнувати їх. Наразі невідомо, звідки братимуть воду. Її треба дуже багато. Для виробництва кубометра водню потрібно до 2 літрів води та до 5 кВТ-годин електроенергії. У цих місцях протікають ріки Латориця, Тиса. Також є п’ять меліоративних каналів. На сайті компанія “Водень України” сповіщає: зараз веде пошук місць у північних горах (це Рахівщина, Міжгірщина, Тячівщина), де найсильніші потоки вітру. Щоправда керівник компанії “Водень України” заявляє протилежне. “У рамках нашого проєкту, – каже Ярослав Криль, – ми не робили анонсів щодо використання електроенергії з високогірних місцин Карпат”.Виникає резонне запитання: чому ж тоді встановлюють щогли для вимірювання там, де до сонця близько? Мабуть, не для того, аби “погратися з вітром”. Північні гори Закарпаття – зона рідкісних та унікальних високогірних ландшафтів та екосистем, основних хребтів, альпійських, субальпійських місцин. Під один вітряк треба залити глибоким шаром бетону гектарну площу. Турбін може бути сотні. З прокладеними до них під’їзними дорогами. Під які вирубуються великі ділянки лісу. Перші гектари безцінних пралісів на полонині Руна уже потрапили під бензопилиЦе знищення унікального довкілля неодмінно ще більше збурить Закарпаття. Нині область уже лихоманить (наразі переважно в соціальних мережах) від перших проєктів створеного два роки тому в місті Перечині індустріального парку “Френдлі Віндтехнолоджі”. Це підприємство, релоковане з Краматорська на початку війни, налагодило виробництво вітротурбін. Його дочірня компанія, “Вітряні парки України”, встановлює 16 вітротурбін у низині, на землях села Нижні Ворота. Перші 11 діючих уже виробили понад 40 мільйонів кіловат-годин. Громадськість прихильно зустріла початок. Мабуть, не прагнули цього, але вийшло глибоко символічно. Обрано населений пункт з назвою Ворота. У Європі, де знаходять баланс між розвитком відновлювальної енергетики та збереженням біорізноманіття і природних екосистем, кожен такий проєкт проходить процедуру ОВД, ретельні громадські обговорення. “Ні” в Україні екоциду!” – волають захисники довкілля, але їхній крик душі не чують ні влада, ні екоінспекція, ні правоохоронці. Зчинилася буча, бо наступні три десятки “вітропарківці” вирішили поставити на полонині Рівна-Руна. Добро на це дали депутати територіальної громади Тур’я-Ремета (Перечинщина). Далі заповзялися “засіяти” вітряками 10 із 12 карпатських хребтів на висотах 1500 і більше метрів. Загалом у найближчі роки там мають намір встановити понад 300 вітрогенераторів. Це лише компанія “Вітряні парки України”. Не менше турбін у планах компанії “Водень України” (якщо потужність однієї 5 мегаватів, то щоб завантажити електрикою електролізний завод на 1,5 ГВт, потрібно не менше трьох сотень, сонячні ВЕС, згідно з початковими задумами, розраховані на 120 мегаватів). У червні цього року Еспресо.Захід розповідав про бульдозерно-бетонне “підкорення” полонини Руна. 
Забудова полонини Руна, фото: ЕспресоТоді екоактивістка Оксана Станкевич – Волосянчук висловила припущення: ймовірно, “Вітряні парки України” та “Водень України” мають спільну мету – разом експортувати зелений водень. “Потужності цього проєкту збігаються з тими ж 1,5 ГВт, які планується отримати з вітропарків у високогір’ї. Це змушує припустити, що саме для водневого виробництва і зводяться ці установки. А далі цей водень, найімовірніше, піде на експорт. Ми вже бачимо інформацію про металургійний завод у Словаччині, куди його планують постачати. При цьому в самій Словаччині практично немає вітрових електростанцій у горах”, – зазначає Станкевич-Волосянчук.На сайті громадської організації “Екосфера” 26 червня з’явилася публікація, в якій зазначено: “Нещодавно генеральний директор ТОВ “Френдлі Віндтехнолоджі” та ТОВ “УК” “Вітропарки України” Владислав Єременко озвучив плани будівництва 1,5 ГВт ВЕС на Закарпатті, які прогнозує завершити за 5 років. Він визнає складність реалізації цього масштабного проєкту, але в очі впадає інше. Очолювані ним компанії орієнтовані на ті самі 1,5 ГВт потужностей, які потрібні компанії “Водень України” для електролізу. Тобто всі ці вітряки – для виробництва та експорту зеленого водню у Словаччину?.У компанії «Водень України» на це в коментарі автору гендиректор пан Ярослав Криль відповів: У нас відсутні партнерські відносини з індустріальним парком “Френдлі віндтехнолоджі” (“Вітряні парки України”).Для Словаччини та інших країн ЄС наші Карпати – сировинний придатокУ статті “Екологічні аспекти національної водневої стратегії: приклад Словаччини” на сайті Офісу Сталих Рішень, вказується, що Словаччина до 2030 року в національній економіці споживатиме приблизно 80 тисяч тонн водню на рік. Більшу частину імпортуватимуть з-за кордону. З України – значну частку. Словаки в найближчу п’ятирічку матимуть велику до п’яти електролізерів, але малої потужності. Дбаючи передусім про безпеку. Словаччина навіть подумки не припускає десь встромити бодай один вітряк у Високих Татрах. То святе й недоторканне. На відміну від нас. 5 вересня цього року прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо приїздив до Ужгорода, де зустрівся з президентом України Володимиром Зеленським та керівницею уряду України Юлією Свириденко. За офіційними повідомленнями, говорили про нафтопровід “Дружба”, поглиблення енергетичної співпраці. Після цього Зеленський заявив: Україна готова надати Угорщині та Словаччині, які продовжують купувати російські енергоносії, допомогу в альтернативних постачаннях.
президент Володимир Зеленський та прем”єр- міністр Юлія Свириденко у цехах компанії “Френдлі Віндтехнолоджі”, фото: сайт Френдлі ВіндтехнолоджіПровівши Роберта Фіцо, президент Володимир Зеленський та прем’єр-міністерка Юлія Свириденко відвідали цехи індустріального парку “Френдлі віндтехнолоджі”. Їхні пресслужби про цей візит не містили жодного повідомлення. Компанія ж подала фото й текст, у якому є таке: “Проінформували Президента України про черговий успішний кейс співпраці ТОВ “Френдлі Віндтехнолоджі” та АТ “Ощадбанк”. Державний Ощадбанк надає кредит на будівництво вітропарку на 8 років. Сума фінансування становить $10,9 млн, а частину ризиків – 4 мільйони доларів – покриває програма Європейського банку реконструкції та розвитку”. Заступник голови комітету з питань економічного розвитку Верховної Ради Дмитро Кисилевський щомісяця подає дайджест новин про індустріальні парки України. За серпень у нього є така інформація: “Завод із виробництва вітрових електростанцій “Френдлі Віндтехнолоджі” (Закарпатська область) подав заявку на приєднання до державної програми компенсації 15 відсотків вартості української техніки. Раніше цей ІП отримав від держави 14 млн грн на розвиток інфраструктури”. Перечинські вітробудівні компанії, поряд з низкою краматорських та інших – власність Максима Єфімова, котрий нещодавно відмовився від депутатства у Верховній Раді. Єфімов входить до числа 50 найбагатших людей України. Його статки сягають понад $200 мільйонів.Компанії “Водень України” доводиться в основному сподіватися на закордонні гранти, інвестиції. Перші 9 мільйонів доларів отримали. На заплановану інфраструктуру потрібні сотні мільйонів. Ще не менше – на ремонт, реконструкцію магістрального газогону, компресорних станцій. Зарубіжні інвестори можуть вкласти їх, якщо настане міцний-преміцний мир. А до того всі об’єкти Закарпатської водневої долини наразі є лише протоколами намірів. Компанія “Водень України” не обмежиться словацьким напрямком. Журнал “Країна” за 24 жовтня нинішнього року (згадувана вище аналітична стаття Тетяни Рихтун) написав: водневий коридор Україна-ЄС матиме початок на Івано-Франківщині, в місті Богородчани (тут є друге за потужністю в Україні підземне сховище газу, а також родовище газу). Водень звідси по нитці газопроводу Уренгой – Помари – Ужгород (“Братство”) транспортуватиметься до компресорної станції “Воловець” у Закарпатті, потім до станції “Ужгород”, далі через Словаччину, Чехію. Кінцевий пункт – Німеччина. Водень має бути виключно зелений. Отриманий з використанням сонця, вітру, води. Це підтвердить європейський сертифікат походження продукції. Тому й Івано-Франківщину, передусім Богородчани (місто розташоване в низині) чекає бум вітряків, сонячних станцій, установок електролізу. Чотири кордони Закарпаття уже не втішаютьЗакарпаття завше козиряло своїм сусідством з чотирма країнами Євросоюзу – Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Польщею. Тепер якось бентежно на серці стало. Бо не лише Словаччина, а й Угорщина, Румунія можуть забажати експортувати до них український зелений водень. З Польщею не маємо ні доріг, ні контрольно-пропускного пункту. Тому поляки відпадають. Наразі.За даними фахівців Інституту відновлювальної енергії НАНУ, Закарпаття – область з найменшим потенціалом виробництва зеленого водню та вітровим потенціалом в країні. А от сонячних днів у році маємо однаково з Автономною Республікою Крим. То ставте сонячні панелі в кожному обійсті, сонячні електростанції в кожному селі. Але, як кажуть галичани, хто сі з тим рахує. Близькість до ЄС прирекла природу краю на тотальне руйнування. У Закарпатті песимісти вже навіть переробили на свій лад слова пісні “Верховино, мати моя”. Це своєрідний гімн красі закарпатських гір. Перед фразою “Бачу твоє, Верховино, щасливе майбуття” ставлять – НЕ. Якщо так піде далі, й вітряки, фундаменти для них зводитимуть без ОВД – оцінки впливу на довкілля, площі під забудови даватимуть на рівні сільрад, то невдовзі за три відсотки від доходів “Вітропарків” за електрику, які отримують зубожілі бюджети ТГ, де вже діють ВЕС (поки така одна – Нижньоворітська), на Петросі, Говерлі замість трембіт гудітимуть лопаті, – бідкаються екологи. І закликають усіх закарпатців проснутися і боротись, аби вершини не стали териконами. Богдан Барбіл, заслужений журналіст України.Ужгород.Спеціально для Еспресо.Захід