А головну сюжетну лінію дізналися журналісти RFI Українською: це історія про те, наскільки сильним може бути зв’язок поколінь, а доля — непередбачуваною.
Харківська письменниця та публіцистка Анна Гін багато допомагає людям як у Харкові, так і поза його межами. Дуже часто до неї звертаються також з-за кордону. Але повідомлення від Михайла Шнайдера (ім’я у фейсбуку Michael Schneider) з Ізраїлю виявилося справжнім листом — не звичним для соціальних мереж жанром. Про це розповіла Анна журналістам RFI Українською:
«Мені просто дуже багато пишуть. (…) Там, звичайно, і прокляття, і підтримка. І того, і іншого багато, але підтримки навіть більше, я точно знаю. (…) Після кожного допису в мене, напевно, штук по 50 повідомлень у месенджері обов’язково. Я перегортаю їх, перегортаю — і потрапляю на дуже довгий лист. Так зазвичай ніхто не пише для месенджера. Це Мішель (Михайло) Шнайдер».
Написав він, що разом із дружиною Ксюшею мігрував до Ізраїлю, де живе майже 36 років. Анну він побачив під час ефіру на Youtube, вирішив, що саме ця харків’янка йому допоможе, і звернувся до неї. Прохання Михайла Шнайдера, який підтримує Україну і вболіває за її долю, було незвичним.
«Пише, що “моя дружина Ксюша померла ще у 2013 році”. Вона все життя збирала ляльок. У неї колекція ляльок. І ось вони лежали в коморі, їх багато, вони дуже красиві. У нього дві онуки, але дівчатка вже не граються, та й вони не зацікавилися. (…) “Я хочу колекцію ляльок цю передати українським дітям, але я ж в Ізраїлі. Як би так зробити, щоб ви передали українським дітям?” (пише Михайло Шнайдер. — Ред.)», — пригадує лист Анна.
Вона каже, що це було звернення, від якого не можна відмахнутися. І почала думати, яким дітям роздати ляльки. Перебирала в голові багатодітні родини, яким колись допомагала. А коли Михайло надіслав фото колекції, то зрозуміла: цими ляльками потрібно не гратися. Це були красиві колекційні музейні екземпляри. А тому запропонувала відвезти їх до Харківського державного академічного театру ляльок. Там є музей театральних ляльок, добре відомий харків’янам.
Анна запропонувала Михайлу цей варіант, йому ідея сподобалася. «Усе пакую!» — відповів він.
Я, чесно кажучи, ще подумала, може, просто поговорили і забуде. Іноді людині просто треба виговоритися. Протягом двох місяців періодично він мені писав, обговорювали організаційні питання: як йому упакувати, як краще надіслати, а де дорожче.
І серед іншого в цих списках питань він мені пише: “А ще у Ксюші (у дружини) дідусь, здається, у Харкові в театрі працював. Може, навіть керував театром”. І написав, ім’я. Я, до речі, погуглила — не знайшла. Але неправильно написала прізвище — потім уже це з’ясувала,
У вересні харківська письменниця отримала великий пакунок із Ізраїлю. Забрала його з пошти і відразу повезла в ляльковий театр. Коли вже на місці почали розбирати коробку з ляльками, Анна розповідала історію дарувальника і згадала, що в жінки, яка колекціонувала ляльок, дідусь працював у харківському театрі, але його розстріляли у 1938 році.
«Кажу: “Шеховцов Іван”. І тут одна панянка, мабуть, яка добре знає історію театру, говорить: “Шаховцов Іван”. Я відповідаю: “Напевно, так”. А вона продовжує: “Дівчата, ляльки повернулися додому”. І починає розповідати, що насправді до Афанасьєва (чиїм ім’ям зараз названо театр. — Ред.) був Шаховцов. І він заснував цей театр. Буває ж таке», — розповідає Анна.
Згадок про Івана Шаховцова, дідуся Ксюші, у мережі дуже мало. Його прізвище можна знайти на російському сайті Міжнародного історико-просвітницького, благодійного та правозахисного товариства «Меморіал», яке у РФ заборонили в лютому 2022-го.
Більше інформації про Шаховцова в науковій статті «Справа 13-ти» історика Михайла Станчева. Науковець розповідає в ній про процес над так званою «Болгарською контрреволюційною націоналістичною організацією в Україні», який відбувався у 1937–1938 роках. Автор вперше опублікував документи із таємного архіву НКВС.
Тоді Шаховцов був художнім керівником Лялькового театру, який працював при Палаці залізничників імені Сталіна.
За «Справою 13-ти» Івана Миколайовича Шаховцова, уродженця Чугуєва, засудили до розстрілу. Йому закидали участь у білому русі, із яким він начебто мігрував у Болгарію. Звідти 1923-го Іван приїхав в Україну, де «налагодив зв’язки з контрреволюційним націоналістичним елементом та проводив контрреволюційну шпигунську діяльність». Розстріляли 36-річного Шаховцова 4 листопада 1938 року разом із 12 іншими обвинуваченими в цій справі.
Уже після смерті його реабілітували, бо не було доказів провини. Також у документах згадується, що, зокрема, Шаховцова «характеризував як талановитого актора та художнього керівника Лялькового театру» і Віктор Андрійович Афанасьєв, який був головним режисером Харківського лялькового театру з 1952 до 1983 року. А з 1934-го він працював у різних театрах ляльок СРСР, хоча творчий шлях починав із Харкова.
«Ксюша — не Шаховцова, вона носила прізвище чоловіка. Дідуся і бабусю ніколи не бачила. Зрозуміло, що вона все життя збирає ляльок. Це якийсь ген у дівчини. Не знаючи діда, його історії до кінця, вона все одно збирає ляльок. І ось це якийсь зв’язок поколінь божевільний. Що ці ляльки настільки випадково потрапляють в Україну, і в Харків, і в той театр, який, по суті, заснував дід», — захоплено говорить Анна Гін.
У Харківському державному академічному театрі ляльок ім. В. А. Афанасьєва говорять, що історія колекції Ксюші справді красива та неочікувана. Проте поки про окрему експозицію ляльок не йдеться, бо фонди музею театру — у підвалі. Їх сховали через повномасштабне вторгнення, побоюючись, що під час обстрілів експозиція може постраждати.
«Це дійсно дуже красивий подарунок. Ці ляльки, з одного боку, не театральні, вони не зовсім вписуються в колекцію нашого музею, яка в нас є. Бо в нас саме театральні ляльки з різних країн, різного часу, вони саме ігрові. А ці ляльки (з Ізраїлю), вони більше як декоративні, інтер’єрні. (… )Наразі ми думаємо, що, можливо, вони навіть будуть як окрема експозиція з певною історією поза музеєм, просто в театрі, на яку зможуть дивитися діти, дорослі», — розповіла керівниця літературно-драматургічної частини театру Ольга Дорофєєва.
Наразі ляльок зберігають там, де й інші експонати із театрального музею.
Анна говорить, що хоче яскравого фіналу цієї історії і чекає на кращий час для нього. Вона мріє, щоб харківські діти побачили лялькову колекцію Ксюші. Але реалізувати задумане поки не дозволяє безпекова ситуація: місто постійно обстрілюють росіяни.
Наразі до Харкова приїхали 12 ляльок, усього ж їх близько 40. Решту колекції привезти в місто збирається сам Михайло Шнейдер. Він дуже хоче відвідати Харків навесні 2026 року.
Є бажання та змога – підтримайте, будь ласка, наше видання.
Наша мережева газета надалі розповідає про те, що відбувається в реґіоні та світі, інформує про події, пов’язані з повномасштабним вторгненням російського займанця, знайомить з людськими долями, публікує вірші воєнної доби…
Якщо бажаєте й надалі отримувати інформацію з “Майдану” , видання можна підтримати за цим покликом.
