Надія Раюшкіна — експертка із маркетингу у соціальних мережах. Від серпня 2025-го на своїй сторінці у фейсбуку вона періодично пише про те, що відбувається з її чоловіком, який зараз служить у лавах ЗСУ. І її дописи суттєво відрізняються від значної частини тих, що стосуються мобілізації в Україні. Прецінь часто в українському сеґменті соцмереж транслюють найгірші прояви цього вимушеного процесу. Нерідко події, про які йдеться у дописах, на відео чи фото, не знаходять офіційного підтвердження.
І розповідь Надії про те, що мобілізація її чоловіка відбулася без будь-яких порушень і з виваженим та нормальним ставленням і до її чоловіка, і до неї, дійсно вирізняється з-поміж тієї інформації про мобілізацію, яка масово шириться мережею.
Так, тема мобілізації дуже болісна для України та українців. Бо у ній є все — обов’язок і страх, правда і брехня, героїзм і відвага, біль і розпач, порушення закону і його дотримання, обман і корупція, людяне ставлення і підтримка. А ще тему мобілізації активно використовують росіяни для просування своїх наративів. Про це говорять і військові, і влада, і експерти. І цим РФ переслідує різні задачі — вона риє прірву між військовими та цивільними, хоче зірвати саму мобілізацію в Україні та спонукати населення до спротиву.
Нерідко українці та іноземці несвідомо можуть бути дотичними до російського наративу та пропаґанди, яка добре знає, на які больові точки суспільства потрібно тиснути. Там добре розуміються на інформаційній війні й в Україні, і на Заході. Саме тому висвітлення теми війни та усіх тем, які з нею пов’язані, вимагає і перевірки фактів, і емпатії, і розуміння ситуації, у якій сьогодні опинилася не тільки Україна, а й світ.
Про те, що українській армії потрібні військовослужбовці, писав у своїй статті й журналіст видання «Aftenposten» Пер Андерс Йоґансен. Вона була опублікована 24 вересня на сайті медіа та у газеті під заголовком «Hun ventet på mannen som bare skulle lufte hunden. Han kom ikke hjem» (укр. «Вона чекала на чоловіка, який просто вигулював собаку. Він не повернувся додому», — Ред.). На першій шпальті газети — фотографія Надії з чоловіком та анонс статті про мобілізацію в Україні.
25 вересня зранку Надія написала у фейсбукуобурливий допис про те, що видання використало фраґменти з її дописів та фотографії. «Вчора про ситуацію з мобілізацією мого чоловіка вийшла стаття в норведзькій газеті “Aftenposten”. І, на жаль, ця стаття виглядає як частина російської пропаґанди», — написала Надія.
Фотографії газетної статті, написаної норведзькою, Надія перекладала з допомогою ШІ та отримала переклад, який її шокував. Тому спочатку вона написала, що у матеріалі є не просто невідповідності, а й факти, які не відповідають дійсности. Коли її допис вже збирав сотні реакцій за лічені години, на зв’язок із Надією вийшов норведзький журналіст, який відповів за пунктами, які були викладені в дописі. Після розмови харків’янка прибрала частину допису, де ШІ спотворив факти під час перекладу. Про це вона повідомила своїх читачів.
Але невідповідності, каже Надія, у статті все ж залишилися, і чому вони критично важливі для неї, вона розповіла RFI Українською. Як і про те, як відбувалася мобілізація її чоловіка.
Надія Раюшкіна: «Буду розповідатилюдям так, як це є насправді»
— Ще 2022-го року мій чоловік ходив до військкомату, коли ми були переселенцями з Харкова. Тоді в Харкові все було зовсім погано, і ми виїздили, і там він пройшов всі необхідні процедури. Його ВЛК була доволі формальною: на той момент його визнали придатним, попри його зір -10 і те, що він вже був віковий — на той момент йому було майже 50. Але у військкоматі на нього подивились і сказали: «Боже, нащо ти нам такий потрібен?». Все життя у людини був «білий білет». Жодного військового досвіду.
Ми повернулись до Харова. (…) Коли з’явився «Резерв+», встановили, все оновили — все було вчасно зроблено. Мій чоловік — пострадянська відповідальна людина: при кожному переїзді ходив у свій військкомат, ставав на облік — все як треба. І тут така ситуація, що він просто йде гуляти з собакою і бачить — просто спортивна сумка лежить собі посеред дороги. А тут варто зазначити, що поряд з нами знаходиться суд, прокуратура і прямо навпроти цієї сумки — розбомблена у 2022 році колишня військова комендатура. Ну і, звісно, мій чоловік, як знову ж таки дволі свідома доросла людина (…) подзвонив в поліцію.
Коли поліція приїхала, перше, що вони зробили, — перевірили його документи. І така ситуація сталася, що, на жаль, тоді у мого чоловіка в «Резерв+» був зазначений стан, що він знаходиться у розшуку. У розшук його подав не той ТЦК, де він стояв на обліку, де у нього все було оновлено. (…) А той ТЦК, у якому він колись дуже-дуже давно був на обліку, ще понад десять років тому. Я розумію, що просто відбулася якась бюрократична помилка, не инакше.
Поліція мала доправити мого чоловіка до ТЦК. Ми могли викликати адвоката, почати оскаржувати цей розшук. Але у чоловіка завжди була позиція: «Якщо треба, я піду». Питання в тому, що до цього він не був потрібен. У Харкові перевіряють документи дуже часто, і у мого чоловіка перевіряли документи за останні півтора року більше десятка разів. Кожного разу казали: «Все, дякуємо, ви вільні». Повісток ніяких до нас жодного разу не надходило. Якби надійшла, мій чоловік пішов би за повісткою у військкомат (ТЦК та СП. — Ред.) і виконав би свій громадянський обов’язок.
Тому (після затримання. — Ред.) він спокійно мені подзвонив. Поліціянти мене дочекалися. Я сіла у свою машину. Він сів до них, поїхали у ТЦК, де мого чоловіка зняли з розшуку, але залишили на проходження ВЛК (військово-лікарська комісія. — Ред.), оскільки він був у статусі «обмежено придатний» і ще не встиг її пройти. Відповідно, його скерували на проходження ВЛК, де йому визначили статус.
Лікарі ВЛК врахували усі проблеми зі здоров’ям чоловіка Надії та визнали його придатним до служби у військових частинах забезпечення ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв’язку, оперативного забезпечення, охорони. Раніше ця категорія військовозобов’язаних значилася, як «обмежено придатні».
Взагалі, до того, як це було, жодного питання ми не мали на той час і не маємо зараз. Наступного дня його повезли, як це зараз у нас називається, пропонувати по частинах. Одна з частин, яка тільки формується, забрала до себе. (…) Мій чоловік служить там, і він поки ще не був на БЗВП (базова загальновійськова підготовка. — Ред.), тому що людей, які не дуже потрібні от прямо зараз, їх скеровують (на підготовку) в другу, в третю, в п’яту чергу. (…)
— Як Ви дізналися про статтю у норведзькій газеті? І що в ній Вас обурило?
— Насправді історія доволі цікава, тому що в мене є підписники в фейсбуку. Й одна з таких підписниць мені просто написала: «Надю, я йшла просто вулицею і побачила ваше фото в газеті». Вона мені прислала зроблені на телефон фотографії цієї статті, в якій було два моїх фото, одне з яких взагалі було використано не за призначенням. Це було фото до допису, який взагалі не стосувався мобілізації.
По-перше, я взагалі не знала про те, що готується якийсь матеріал, а по-друге, мої фото були використані без дозволу. Я розумію, що вони є в публічному просторі, у фейсбуці, але це не дає права журналістам використовувати їх без мого дозволу. А по-третє, що мене обурило найбільше, — це те, що велика частина фактів, які я подавала в серії дописів про те, як відбувається мобілізація мого чоловіка, були відверто перекручені. Просто повисмикували цитати, які були про негатив. А вони там, звісно, були, тому що мобілізація — цілком не найприємніша частина життя будь-якого чоловіка. Повисмикували все, що було про негатив. Взагалі випустили все, що було про позитив. Перекрутили просто з ніг на голову і зробили статтю, яка виглядала, як «в Україні все погано, людей хапають на вулицях, запихають в бусики і везуть одразу на війну». От приблизно в такому ключі була написана стаття.
Я вже потім аналізувала цю статтю. Перший раз аналіз був не дуже вдалий, тому що мені незручно було перекладати з фото газети. А вже коли мені дали доступ до цієї статті в інтернеті, бо вона була у закритому доступі, (відкрита тільки) для підписників, я змогла її повністю вивчити вже детально і перекласти. І там були навіть перекручені факти, не те щоб перекручені, а вигадані. Я один приклад просто наведу. Там було сказано, що Зеленський каже, що кожного місяця Україна мобілізує 30 тисяч солдатів. А далі цитата, яка була вирвана з мого контексту, з контексту Тараса Чмута, який її навів: що з 30 тисяч мобілізованих тільки десять тисяч доходить до війська, за даними фонду «Повернись живим».
Почнімо з того, що фонд ніколи не надавав таких даних. Це була просто цитата Тараса Чмута, яка була в інтерв’ю на Youtube, яку я використала прямо (…) і сказала, що це сказав Тарас Чмут. Я взагалі не згадувала про фонд «Повернись живим». І це просто такий приклад, що от взяли цитату людини, подали її як дані фонду, який, на хвилиночку, збирає просто мільйони на армію, який знають у світі.
І виходить, що це не тільки про мою особисту історію, яку використали проти мене. Ну гаразд, це я ще можу пережити. Але демонструвати європейському і світовому суспільству, що в Україні все так погано, що мобілізація — це жах… (…) Я вважаю, що взагалі не має права європейський журналіст для статті на першій шпальті європейського видання хейтити фактично мобілізацію в іншій країні. Ось це мене дуже обурило насправді.
— Ви зв’язалися з медіа, з журналістом. Як там пояснюють те, що сталося?
— Я написала офіційну скаргу на електронну пошту видання, відтак редакція зі мною зв’язалася, зі мною сконтактував журналіст, який написав цю статтю. Він вибачився переді мною (і пояснював), що «я намагався взяти у вас дозвіл, але ви мені не відповіли у фейсбуку». Надіслав мені скриншот, де писав. Але насправді я дуже добре знаю, як працює фейсбук. (…) Коли людина тобі пише перший раз у фейсбуку, після того, як вона тобі написала повідомлення, там далі написано, що «тепер ви можете зв’язуватися з цією людиною». Там цього не було. (…) Зі мною ніхто не зв’язувався. І навіть якби він зі мною зв’язався, я б не дала йому дозвіл на цю публікацію ніколи в тому вигляді, в якому вона є. Ми б її доопрацьовували.
Він дав мені посилання на всю цю статтю і попросив, щоб ми з ним поговорили і визначили, що ми далі можемо зробити в цій ситуації. Але безпосередньо я написала на імейл головного редактора цієї газети.(…)
Мій наступний крок: це писати скаргу безпосередньо до норведзької спілки журналістів. Мій наступний крок буде зроблено обов’язково, тому що я вважаю це неприпустимим.
— Яка відповідь журналіста, редакції Вас би влаштувала?
— Я чітко виклала вимоги головному редактору. По-перше, я хочу, щоб видалили цю публікацію з сайту. Я розумію, що з друкованого видання нічого не видалили, але як мінімум видалити її з сайту. По-друге, я хочу, щоб була нова об’єктивна стаття також на тій же першій шпальті вже з моїм інтерв’ю, військових, які пройшли мобілізацію. Тобто, якщо ви пишете про мобілізацію, то пишіть про неї об’єктивно. І по-третє, я вимагаю компенсації за час, який я на це все витратила, і нерви. І ця компенсація не для мене. Я хочу, щоб видання перевели її в фонд «Повернись живим», ім’я якого вони також використали (…). Оце те, що мене абсолютно задовольнить у даній ситуації. (…)
Все ж таки мені хочеться вірити, що ця стаття була написана не на замовлення і не спеціально, а тому, що є такий наратив і просто цей наратив несвідомо використали.
— Чи консультувалися ви з юристами з цього приводу? Адже можуть бути довгі судові процеси зокрема у визначенні, що таке «російська пропаганда». Тобто ви готові зайти в судовий процес?
— Так, я абсолютно до цього готова. Насправді я готова до всього. Я зверталась до українського консульства в Норвеґії. Сподіваюсь, що вони допоможуть мені з цим супроводом. Також до мене після моєї публікації звернулись декілька юристів, які готові взяти цю справу і йти з нею далі вже в суд, якщо до цього дійде.
Хоча насправді ми всі сподіваємось все це врегулювати досить мирно. І я сподіваюся на те, що це так і буде. Я думаю, що журналісти розуміють, що шансів виграти у них в суді немає. Вони можуть виграти (у питанні) проросійської пропаганди. Але вони ніколи не виграють в тому, що порушили мої авторські права.Тому що вони їх порушили двічі, як мінімум, використавши дві моїх особистих фотографії в друкованому виданні, в себе на сайті. І це було використано для заробітку грошей, тому що ця публікація на сайті доступна для прочитання тільки після платної підписки. (На перше жовтня стаття була вже з відкритим доступом. — Ред.)
— Як ваш чоловік відреагував і на ваші дописи, і на публікацію в газеті?
— Я дуже багато про що пишу, то він знав, що я якось буду це (мобілізацію та службу в ЗСУ. — Ред.) висвітлювати.(…) Мого чоловіка немає в інтернеті — він абсолютно непублічна людина. Вважає, що однієї мене достатньо на всю родину, і я ніколи не використовую його особисті дані, коли щось пишу.
Він знав про абсолютно всі мої дописи, про якісь вже постфактум дізнавався, але нормально на це реагує. Він знає, що я йому шкоди цим не завдам. Так, якісь дописи я давала читати перед тим, як публікувала в соцмережах з питанням, чи я так описала його досвід. І він казав мені: «Так, це можна публікувати».
Коли він дізнався про цю конкретну ситуацію (статтю), то, звичайно, переживав, чи може це якось негативно вплинути на нього і на його службу в армії. Оскільки фактично ім’ям його досвіду українська армія показується з поганого боку. Ну, тут я його заспокоїла. По-перше, я це висвітлила, що це не так, а по-друге, його досвід чи не єдиний в Інтернеті, який описує українську армію насправді з адекватного боку. В інтернеті досить важко знайти якусь подібну інформацію.
— У коментарях під вашими дописами люди пишуть, що краще вже нічого не писати, щоб не потрапляти в такі ситуації як ваша. Ви з цим категорично не погоджуєтеся. Чому?
— Я вважаю, що тоді вже варто і не дихати, і дівчатам в коротких спідницях не ходити і взагалі не існувати. Питання не в тому, що ти транслюєш, а в тому, як це можуть використати проти тебе.(…)
Я вважаю, що роблю добру справу:, висвітлюю процес мобілізації таким, яким він є для мене і моєї родини. Чому я взагалі почала про це писати? Якщо подивитись на мій найперший допис, який був ввечері, тоді, коли мого чоловіка забрали з вулиці, (…) я була в страшному шоку. Мені було страшно, тому що я не розуміла, що буде далі. Бо я, як і всі українці, боюся мобілізації, і надивлена на всі ці жахи і лякалки, які розповсюджують у мережі. Як я зараз розумію, серед них чимало фейку.
І я для себе вирішила, що окей, оскільки так багато інформації негативної і лякаючої, буду розказувати людям так, як це є насправді. У мене для цього є ресурс — відкриті соцмережі, я вмію писати, є люди, які це будуть читати. Чому б мені цим не поділитись? Це була моя головна мотивація, щоб показати процес не з точки зору, як все погано, а так, як він відбувається насправді. Навіть якщо б там всередині все було б дійсно так погано, я б про це написала. От питання саме в об’єктивності висвітлення ситуації.
Я розумію, що в процесі мобілізації може бути всяке і що мобілізація повністю придатних відрізняється від мобілізації «обмежено придатних». Окей, тоді нехай люди, у яких чоловіків мобілізували, розкажуть свої історії. Це треба робити, тому має бути не лише сформоване негативне бачення, а у людей має бути можливість альтернативного бачення.
Пер Андерс Йогансен: «Вторгнення росії в Україну все ще є найважливішою темою нашого часу»
В середині жовтня журналіст Пер Андерс Йогансен повертається в Україну, де він працює багато років. Війну росії проти України норвежець висвітлює з 2014 року.
Збирається він і у Харків — поговорити із Надією. Обоє налаштовані на зустріч та інтерв’ю. З RFI Українською норвезький колега швидко вийшов на зв’язок та дав відповіді на поставлені питання.
— Чому Ви вирішили використати історію Надії у своїй статті? І чи намагалися Ви зв’язатися з нею перед публікацією?
— Я стежив за публікаціями Надії у фейсбуку про те, що сталося з її чоловіком після того, як він вийшов на прогулянку з собакою. Вони є інформативними, збалансованими та особистими, і дають зовсім іншу картину мобілізації, ніж багато відео, що поширюються в телеграмі та тіктоку в Україні, які часто є маніпульованими російською пропаґандою. Я намагався зв’язатися з Надією за два дні до публікації, щоб сказати, що згадаю її історію у статті, і що хочу зустрітися з нею в Харкові для інтерв’ю. На жаль, це повідомлення не дійшло до неї. Мені дуже шкода за це. Але як журналіст, я маю право цитувати та брати інформацію з відкритих соціальних мереж, коли висвітлюю важливі теми.
— Як Ви плануєте вирішити поточну ситуацію? Чи вдалося Вам з Надією досягти взаєморозуміння? Яка ваша думка щодо умов, які вона висуває?
— Прямо зараз (розмова відбулася першого жовтня. — Ред.), коли ми говоримо, відбувається новий масштабний російський теракт на Харків з використанням ракет, КАБів та безпілотників. Росія знову вбиває та ранить невинних людей. А вчора росіяни знову бомбили Київ, неподалік від моєї квартири. Я просто сподіваюся, що з Надією, її друзями в Харкові та людьми, яких я знаю в Києві, все буде добре.
Я з нетерпінням чекаю на зустріч та інтерв’ю з Надією в Харкові, а також напишу нову статтю про мобілізацію, де вона зможе виправити те, що вважає неправильним. Проблема мобілізації та нестачі солдатів на фронті є однією з найважливіших проблем в Україні зараз. У Норвегії 700 українських молодих чоловіків (18-22 років) подали заявки на отримання притулку лише у вересні, що в сім разів більше, ніж минулого місяця.
— Після розмови з Вами та Надією я зрозуміла, що жоден з вас не хоче бути залученим до наративів, які нагадують або підтримують російську пропаґанду. На вашу думку, чому сталося це непорозуміння?
— Це одна з причин, чому я з нетерпінням чекаю на зустріч та інтерв’ю з Надією в Харкові та напишу нову історію про її досвід після мобілізації чоловіка. Зазвичай мене переслідують російські тролі та пропутінські блогери в Норвеґії, тому звинувачення у російській пропаґанді для мене — це новий і дивний досвід. На щастя, у мене є українські друзі та читачі, які читають мої статті та знають, що це абсолютно неправда.
— Чи не могли б ви розповісти нам трохи про вашу роботу в Україні — наскільки це можливо в рамках безпеки?
— Я працюю кореспондентом газети «Aftenposten» в Україні, висвітлюю війну від 2014 року та написав понад 400 статей про російське вторгнення з лютого 2022 року. Зараз я працюю та живу 50 відсотків свого часу в Україні та трохи розмовляю українською та російською мовами. Зараз я єдиний норведзький кореспондент газети, який досі перебуває в Україні, і я пишаюся тим, що моя газета рішуче підтримує норведзьку допомогу Україні.
Більшість українців, яких я зустрічаю, не мають уявлення, що така маленька країна, як Норвеґія, 2025 року посідає друге місце у світі наданням Україні близько 360 мільярдів гривень (допомоги. — Ред.), поступається лише Німеччині. Моє найбільше завдання зараз — змусити норвезьких читачів продовжувати читати про війну. Багато людей справді втомилися читати про війну в Україні після більш ніж трьох з половиною років. Я думаю, що Надія, її собака та її розумні пости у фейсбуку допомогли мені нагадати читачам, що вторгнення росії в Україну все ще є найважливішою темою нашого часу.
Є бажання та змога – підтримайте, будь ласка, наше видання.
Наша мережева газета надалі розповідає про те, що відбувається в реґіоні та світі, інформує про події, пов’язані з повномасштабним вторгненням російського займанця, знайомить з людськими долями, публікує вірші воєнної доби…
Якщо бажаєте й надалі отримувати інформацію з “Майдану” , видання можна підтримати за цим покликом.
