Говорити про те, що надвпливовий завгосп Андрій Єрмак сьогодні є «сірим кардиналом» української політики, вже давно вважають моветоном і ознакою поганого смаку. Він не ховається в тіні і почасти його роль є куди більшою, ніж роль самого «зеленого короля» Володимира. Тому спробуємо почати свій аналіз більш цікавим спостереженням: проти пана Єрмака сьогодні, так би мовити, «воює» окремо генерал Буданов, окремо пан Гетьманцев, окремо добродій Арахамія і парочка Шмигаль-Федоров. Пан Малюк непублічно теж проти Єрмака, а от його перший заступник – дуже навіть ЗА! Правда, так набагато несподіваніше й цікавіше? Уявіть собі, наскільки цікаво спостерігати за перипетіями цієї візантійщини зсередини, але точку зору таких спостерігачів ми дамо, очевидно, за кілька місяців. А наразі спробуймо провести лише спокійний і незаанґажований аналіз ситуації, що давно стала центром дослідження найавторитетніших західних видань
Західна преса вже кілька років намагається словами старої блатної пісні натякнути кондуктору політичної кухні, що давно пасувало б натиснути на гальма, бо макарони знахабніли й почали уявляти себе фуагрою. Але у відповідь – настільки глибока тиша, що дехто починає підозрювати, що ті, кого вважали ослом, на якому Санчо Панса теж увійшов в історію, самі себе відчули творцями історії і що саме на їхніх зусиллях і тримається зелена від безлічі розмаїтих потуг влада. Але Єрмак може бути до безконечности поруч із Зеленським, та на Заході саме з цим колишнім адвокатом й імпортером предметів розкоші в моді сьогодні… просто не хочуть розмовляти. Та це й не дивно: неофіційні повноваження тіньового віцепрезидента, які він невідомо як отримав, мало кого вражають за кордоном. Його не надто великий економічний і політичний досвід керівництва кількома кіосками, помічника народного депутата Ельбруса Тедеєва, кінопродюсера і харизматичного амбіційного завгоспа ОП з необмеженими законом повноваженнями викликають лише безмежну кількість питань і велику пересторогу в тих, хто вирішує питання справді великих грошей, а також долі держав.
ЗМІ Заходу: «А хто такий Козлевич?!»
Публікація в «Business Insider» — про сумніви і те, як він концентрує владу й створює нову олігархічну систему. Стаття в «The American Conservative» зазначає, що пан Yermak «маркує» критиків Зеленського як російських аґентів, використовуючи державні інститути проти внутрішніх політичних опонентів і що нині створюється нова система олігархії. А «Financial Times» говорить про зростання стурбованости концентрацією влади та ролі Єрмака як фактично другого найвпливовішого у державі. «Kyiv Independent» вже не вперше фокусується на тому, що Єрмак контролює призначення в Уряді, на тлі скандалів довіри до президентської адміністрації. Головний кореспондент FT в Україні Крістофер Міллер описує Єрмака як фігуру, що дедалі більше концентрує владу в своїх руках — без жодного на це електорального мандата. Попри те, що Єрмак не є ані президентом, ані членом уряду, за даними журналіста, він відіграє ключову роль у зовнішній політиці, оборонній допомозі, кадрових призначеннях та перемовинах високого рівня. У матеріалі стверджують, що прем’єр-міністр, міністри й військове командування змушені погоджувати дії з ним. Ба більше, ніхто не потрапляє до Володимира Зеленського без санкції Єрмака. Водночас західні дипломати й частина українського політикуму висловлюють побоювання щодо зростання авторитарних тенденцій в українському керівництві. Не менш тривожними виглядають згадки про його участь у ключових військових рішеннях, зокрема у битві за Бахмут. Саме Єрмак розробляє мирні плани, керує непублічною дипломатією й особисто відбирає урядовців. Прем’єр-міністр і вищі військові чини часто звертаються до нього за порадою. Коли йдеться про перемовини з високими ставками — обмін полоненими з Москвою, повернення викрадених українських дітей, угоди про збереження поставок зерна через Чорне море — саме Єрмак керує цими процесами. І його союзники, і критики сходяться на думці, що в Україні майже нічого не відбувається без його відома і схвалення, нагадує читачам The Financial Times. Щоправда, у червні 2025-го POLITICO повідомляло про зневагу американських еліт до Єрмака з боку обох партій та поширену думку про те, що він «не обізнаний у політиці США, різкий та надмірно вимогливий до американських чиновників».
Критикують також його стиль управління — закритість, схильність до неформального впливу та близькість до осіб зі скандальним минулим. Під час кампанії 2019 року Зеленський був оточений почтом вірних та компетентних підлеглих, багатьох з яких було відкинуто , оскільки Єрмак усуває політичних суперників та забезпечує підвищення особистих союзників на керівні посади. Західні партнери наголошують: концентрація повноважень у руках одного не обраного посадовця несе ризики для демократичного майбутнього країни. Американська Politico зазначає, що в Україні взаємини між Єрмаком та Зеленським часто сприймають як стосунки продюсера та актора, ким, власне, вони й були до обрання Зеленського президентом України. Водночас співрозмовники, яких цитує це видання, називають кремезного і не дуже балакучого Єрмака “жорстким політичним ляльководом” і людиною, яка може “на рівних” спілкуватися із президентом Зеленським.
«Має право на помилку?!»
Коли Зеленський прибув до Вашинґтона на чергову зустріч із Трампом у Білому домі, Єрмак був там на злітній смузі, вітав українського лідера, коли той виходив з літака. Він був під час робочого обіду з найближчим оточенням Трампа, сидів праворуч від Зеленського. За кілька тижнів до цього Єрмак активно брав участь у підготовці української команди до чергової зустрічі в Білому домі, і просував думку, що Трамп готовий надати Україні далекобійні ракети «Томагавк». Як виявилось пізніше, ця надія була хибною. І це була не перша помилка в біографії Єрмака.
Не забуваймо, що саме Єрмак, всупереч порадам американських і українських чиновників, наполягав на зустрічі з Дональдом Трампом в Овальному кабінеті в лютому, коли Київ прагнув отримати підтримку США і укласти угоду про корисні копалини. Фіаско, яке сталося за цим, майже зруйнувало взаємини між двома країнами і було сприйняте як доказ надмірної самовпевненості Єрмака. Та Єрмаку за це нічого не було.
Саме тінь Єрмака проглядалась за звільненням українського Головнокомандувача Валерія Залужного.
Кажуть, саме Єрмак переконав Зеленського не виводити військ з Бахмута (чого вимагала низка не найдурніших українських високопоставлених військових), перетворити його, через величезні людські втрати, врешті, на криваву фортецю і пекло не тільки для «зеків» Пригожина. Ця поразка, переконані військові, і підірвала контрнаступ України 2023 року, який також закінчився серйозною невдачею.
Доречно буде згадати і довоєнний провал спецоперації із затримання 33 бойовиків ПВК “Вагнер”, яку, за даними журналістів-розслідувачів, зупинили саме за вказівкою Єрмака. Покарання за резонансний розголос цього вчинку для «ефективного менеджера» не було жодного.
Політичні опоненти Зеленського свято переконані і в тому, що виступ недосвідченого керманича України про те, що «війни не буде, а в травні будуть шашлики» – результат запевнень саме від Єрмака, який напряму контактував з радниками путіна. Але за цю катастрофічну помилку керівник Офісу президента теж не зазнав жодних переслідувань.
ЧОМУ?! Вороги зеленої камарильї донині переконані, що вплив Єрмака на Зеленського базується на компроматі якогось потужного ґатунку, про силу якого можна лише здогадуватись. І шантажі президента цим компроматом. Але оскільки доказів цього нема і, з огляду на реалії сьогодення, найближчим часом не буде, то говорити про це – даремно витрачати час та енергію. Можливо, відповідь є в архівах ФСБ? Чи ЦРУ? Чи і в тих, і в тих, бо такі часи. А які часи – такі й герої. Як казав колись Зеленський: «З Єрмаком я прийшов – з ним я і піду!» Те саме, до речі, казав і Єрмак про Зеленського. Те, що вони взаємоузалежнені один від одного – факт. А от на чому він базується – це і є глибинна і найбільша державна таємниця.
Символ диктаторського режиму
Високий, мужній, жорсткий, неодружений, бездітний чоловік, з всегалактичним его, котрий турбується за своїх батьків, які так і не залишили Київ, проводить левову частку вільного часу в тренувальному залі чи за тенісним кортом з президентом Зеленським – фігура справді загадкова, хоча її загадковість може базуватися і на нашому незнанні справжніх мотивів його вчинків і не більше.
Для багатьох українців Єрмак є «сином відставного полковника російського ГУРу» – символом старого диктаторського проросійського режиму, який вони відчайдушно прагнуть залишити в минулому. Для критиків, стверджує The Financial Times, Єрмак є необраним царем, який накопичує безмежну владу, підриває демократичні механізми стримувань і противаг, які Київ запровадив після революції Євромайдану в 2014 році, що породило ворожість до нього серед багатьох активістів громадянського суспільства. Він складає списки внутрішніх політичних ворогів для санкцій Ради національної безпеки і оборони України. Його звинувачують у маніпулюванні судовими розслідуваннями з метою дискредитації своїх суперників і затягування антикорупційних розслідувань і курування багатьма корупційними схемами в країні. Кажуть, що саме він організовує таємні операції, поширює витоки інформації та чутки через анонімні канали в телеграмі. Підозри у придушенні розслідувань корупції давно оточують саме фігуру Єрмака та сприяють недовірі українців до нього; урядова справа проти його молодшого брата Дениса за хабарництво була таємно закрита у 2021 році. Нова ідея Андрія Єрмака — на тлі роботи країни над впровадженням ініціатив, спрямованих на допомогу ветеранам, які повертаються з війни у цивільне життя (а таких на вересень 2025 року – 1, 3 мільйона осіб!) залучити солдатів та ветеранів до керівництва Офісом президента була теж сприйнята з насторогою. Експерти, ветерани та солдати, які спілкувалися з Kyiv Independent, вважають цей крок таким, що може зміцнити довіру громадськости до Офісу президента та покращити його імідж, але кажуть, що ще належить достеменно з’ясувати, чи це справжня спроба покращити роботу офісу, чи димова завіса, покликана зіграти на довірі людей. Ті, хто знають стиль роботи «зеленої влади», що базується на імітації та бутафорії, ставлять саме на димову завісу. Іван Ніколієнко, бойовий медик батальйону госпітальєрів, побоюється, що солдати та ветерани, яких можуть запросити до роботи в Офісі президента, можуть «не отримати реального впливу», а ті, хто при владі, «можуть використати їх для леґітимізації» власних дій. Що служитиме лише ланкою в ланцюгу популістичних акцій та ініціатив. До речі, 2019 року Зеленський вже перейменовував Адміністрацію президента на Офіс президента в рамках низки масштабних популістських реформ, але потім з’ясувалося, що цей крок було зроблено лише для того, щоб врятувати від люстрації товариша і першого керівника цього офісу Андрія Богдана.
Тінь, що керує господарем
Закордонні спостерігачі підкреслюють, що інколи Єрмак взагалі не виявляє щирого інтересу до своєї країни. Йому важливо бути в центрі процесу прийняття рішень, навіть якщо це шкодить Україні, коментують вони. То як же діє цей хитрий психолог? Він добре вловив те, що Зеленський не хоче обтяжувати себе будь-якими складнощами, будучи ментально прихильником швидких, простих рішень. Його тінь, яка давно вже керує господарем, йому якраз такий результат і забезпечує. Він навчився керувати не мистецтвом прийняття рішень, а пішов куди далі. І простіше – він навчився керувати… самим Зеленським! Геніально? Так! Саме віддана тінь нашіптуваннями і порадами нівелює впливи Залужного і Шмигаля, мовляв, без цих загроз, господарю, ти будеш сильнішим. І цим Зеленського… ослаблює. А друг Володя цього просто не розуміє, бо давно вже перестав бути фігурою самостійною. Непомітно для Зеленського Єрмак призначив прем’єром свою протеже Юлю Свириденко, поставив під контроль людини без конституційних повноважень… весь уряд України! А Україна цього і не помітила, правда? Саме він підказав Зеленському перевести стрілки в гнилій історії з НАБУ та САП з фігури найвеличнішого лідера сучасности на… зелену монобільшість! Ви не помітили? А вони цього разу помітили, та ще й як! Їх зробили крайніми, підставили, виставили зелених пахолків звичайними «лохами»! Тепер вони теж ненавидять Єрмака, який виставив їх прокаженими й упослідженими в їхній ницості, але виступити вони проти нього не сміють через страх! Звідки взявся страх? А ви помітили, як затих і кудись зник з трибуни Верховної Ради безстрашний і невтомний розвінчувач злочинів президента Зеленського Гео Лерос? От тепер і думайте – хто саме і як шантажнув цього оратора?
Чи такий вже непохитний у своїй величі Андрій Єрмак? Не думаю. Навіть апологетам влади зрозуміло, що токсичність Єрмака на Заході б’є, насамперед, по Зеленському. Ця токсичність отруює й ореол колишнього шоумена, який любить під аплодисменти повторювати (інколи сам цьому дивується): «Адже я – ПРЕЗИДЕНТ України!» Хоча владна вертикаль під його чуйним керівництвом (насправді – під управлінням інтриг Єрмака) формально укріплюється, але саме єрмаківських ворогів всередині цієї політично-економічно-військової піраміди стає дедалі більше. І власне Єрмак у цій ненадійній фігурі – центральна «домінашка». Якщо її забрати чи посунути, то вся ця штучна комбінація, яка потрібна не державі, а лише Єрмаку, з гуркотом розвалиться, бо заміни собі Єрмак не готує саме через свою декларовану незамінність. Хто це може зробити? Як не дивно – Трамп і його оточення. Єрмак скористався своїм величезним впливом в уряді Зеленського, щоб контролювати потік інформації між керівництвом Києва та західними столицями щодо війни; просувати жорстку переговорну позицію, яку багато аналітиків вважають контрпродуктивною; та відсунути на другий план міністрів в намаганні контролювати дипломатичні канали України. Саме він фактично перешкоджав кампанії України з боротьби з корупцією, та, на думку критиків, створив систему новітньої олігархії. Оскільки адміністрація Трампа оцінює загрози українській державі, їй слід знайти способи перехитрити не лише президента путіна в москві, але й людину, яка керує Офісом президента в Києві, переконаний Дей Ендрю Дей, доктор філософії Північно-західного університету, старший редактор журналу The American Conservative. Глибокий та своєрідний вплив Єрмака на Зеленського викликає ширші занепокоєння, що виходять за рамки нинішньої війни. І про це зростання впливу Трампу негайно ж доповіли добрі люди. Саме цього ексцентричного дідуся, до речі, Володимир Олександрович Зеленський боїться до дрижаків. Залишилося лише оточенню в США переконати старенького, що період НЕНАЧАСІ – вже в минулому. Бо Україна в свій новий період завершення війни повинна увійти очищеною – період, коли в Україні керували тіні, повинен безповоротно стати минулим.
Микола САВЕЛЬЄВ, “Ратуша”
Від редакції.
Є бажання та змога – підтримайте, будь ласка, наше видання.
Наша мережева газета надалі розповідає про те, що відбувається в реґіоні та світі, інформує про події, пов’язані з повномасштабним вторгненням російського займанця, знайомить з людськими долями, публікує вірші воєнної доби…
Якщо бажаєте й надалі отримувати інформацію з “Майдану” , видання можна підтримати за цим покликом.
Або ж замовити рекламу, оголошення тощо.
Будемо щиро вдячні.