Денису 22 роки. Ще у школі хлопець захоплювався грою «Minecraft». Там і копав, і будував, і розставляв пастки. Зараз – усе те саме, тільки вже «по-дорослому». У лавах 2 Галицької бригади молодший сержант на псевдо Буревій служить у саперному підрозділі.
Про вояка розповіли в пресслужбі
Західного територіального управління Національної ґвардії України
«Мені завжди подобалося вчитися й експериментувати. Коли з’явилася можливість долучитися до інженерно-саперного підрозділу – не вагався. Завдань вистачає: тут ми допомагаємо облаштовувати фортифікаційні споруди, там – ставимо мінно-вибухові загородження чи розчищаємо територію, заміновану ворогом. Роботи багато, здебільшого в полі. Технології швидко змінюються, і щоб вижити треба постійно вчитися та розширювати кругозір, а мені це подобається», – ділиться Денис.
За час повномасштабного вторгнення нацґвардієць Буревій встиг побувати на багатьох напрямках: від Київщини до Херсонщини, Запоріжжя й Харківщини. Нині працює на Донбасі. Він вдячний інструкторам, які добре підготували його до бойової роботи, адже сапери завжди стикаються з несподіванками.
«Це було біля Покровська. Ми мали завдання встановити пастки, щоб стримати ворожу піхоту і техніку. Та раптом все пішло не по плану: наштовхнулися на групу росіян, зав’язався бій. На щастя, без втрат. Але нас засік дрон. Російські оператори почали закидати нас скидами», – пригадує Буревій.
У тому бою вибухом поранило одного з побратимів. То ж довелося застосовувати навики тактичної медицини.
«У таких випадках виживає не лише той, кого швидко евакуювали, а й той, хто не падає духом. Я перемотував його, жартував, запевняв, що скоро дістанемося до медиків. І так і сталося. Згодом він сам подзвонив подякувати. Сказав, що я врятував йому кінцівку й фактично життя”, – розповідає сапер.
У важкі моменти Дениса підтримує його кохана дівчина.
«Уявіть: приїжджаю з позицій, втомлений, виснажений. А мені кажуть – посилка! Відкриваю коробку, а там торт, який вона спекла своїми руками. Я був неймовірно щасливий», – згадує він.
Попри молодий вік, Буревій підписав контракт. Каже, що це дає прогнозованість, шанс служити саме там, де хочеш, і відчуття належності до братства, яке важко пояснити словами.
Після війни Денис мріє про день, коли зможе взятися за кастомізацію мотоциклів і відкрити власний блог про байкерську культуру.
«Наразі роблю все, щоб наблизити цей день якнайшвидше», – каже нацґвардієць.
Його історія нагадує ту саму гру, яку він колись любив: тільки тепер він будує не віртуальні світи, а справжні укріплення, розставляє пастки не на екрані, а на реальному полі бою. У цій «грі» немає права на помилку, але є щось більше – шанс наблизити мир, заради якого і живе, і воює боєць.