Детальніше про цю битву, яка стала символом незламності українського визвольного руху в умовах Другої світової війни, розповість “Еспресо.Захід”. Ситуація на 1944 рік: зміна фронтів і радянський наступ
У 1944 році Друга світова війна досягла переломного моменту. Нацистські війська зазнавали поразки за поразкою, і Червона армія стрімко просувалася на захід, витісняючи німців із території України. У січні-лютому 1944 року німецько-радянський фронт розділив західноукраїнські землі, залишивши Волинь і частину Галичини під контролем радянської влади. Та в тилу Червоної армії діяли значні сили УПА, які чинили опір як німцям, так і радянським військам, прагнучи досягти незалежності України.Радянська влада вбачала в УПА вагому загрозу режиму, адже повстанці не лише вели партизанську боротьбу, а й мали підтримку місцевого населення. Що було важливо в умовах воєнної розрухи. Періодичні засідки УПА активізували діяльність НКВС, котрі займалися політикою внутрішнього терору для викорінення “інакомислення”. Однією з причин бою під Гурбами історик Петро Мірчук називає замах вояків УПА на командувача 1-м Українським фронтом Миколу Ватутіна 29 лютого 1944 року, після якого він помер від поранень. Цей інцидент посилив репресивні дії радянських військ проти повстанців.Сили УПА та їхня стратегія
Навесні 1944 року УПА була на піку своєї активності, за різними даними, налічуючи від 30 до 100 тисяч бійців. У районі Гурбів діяли підрозділи УПА-Північ (військовий округ “Богун” під командуванням Петра Олійника – “Енея”) та УПА-Південь (під командуванням Василя Кука – “Лемеша”). Загалом у бою під Гурбами брали участь близько 5 тисяч повстанців, включно з місцевими селянами, які приєдналися до УПА, шукаючи захисту від радянських репресій. Та УПА мала обмежене озброєння – кілька гармат, міномети та стрілецьку зброю, що значно поступалося технічним можливостям НКВС.Командування УПА усвідомлювало, що відкрита конфронтація з ворогом, який переважав чисельно та технічно, є ризикованою. Тому стратегія повстанців полягала в маневровій обороні, використанні лісової місцевості та партизанських тактик для уникнення повного знищення.Хід бою: п’ять днів героїчного спротиву
21 квітня 1944 року НКВС розпочав масштабну наступальну операцію, відому як Кременецька військова операція, спрямовану на знищення південної групи УПА в Кременецьких лісах. Радянські сили, що налічували від 15 до 30 тисяч солдатів, включали чотири бригади внутрішніх військ, кавалерійський полк, 15 легких танків, бронепоїзд, артилерію та авіацію для розвідки. Ця чисельна та технічна перевага мала забезпечити швидкий розгром повстанців.До 23 квітня НКВС оточило дерманський і точевицький ліси, де базувалися загони УПА. Перші сутички показали, що повстанці готові чинити запеклий опір, використовуючи укріплені позиції та знання місцевості.Найзапекліші бої розгорнулися 24 квітня. НКВС застосував масовані артилерійські обстріли, танкові атаки й авіаційну розвідку, намагаючись витіснити УПА з лісових масивів на відкриту місцевість. Повстанці, попри брак важкого озброєння, ефективно протистояли танкам, атакуючи їхні гусениці. У цей день УПА зазнала значних втрат, зокрема загинув командир куреня Олександр Степчук – “Сторчан”. Проте повстанці зуміли втримати позиції, завдавши ворогу відчутних втрат. За даними УПА, НКВС втратило близько 900 солдатів убитими, тоді як радянські джерела значно применшували власні втрати.У ніч із 24 на 25 квітня командування УПА на чолі з Петром Олійником і Василем Куком ухвалило рішення про прорив оточення. Повстанці розділилися на три групи, щоб відвернути увагу НКВС і вивести з лісу поранених та цивільних. Рано вранці 25 квітня загони УПА з боєм прорвалися в районі села Буща, успішно вийшовши з пастки. Легкопоранені бійці приєдналися до бойових загонів, а важкопоранені разом із цивільними намагалися просочитися через ворожі лінії.Хоча НКВС здобуло тактичну перемогу, головної мети – повного знищення УПА – досягнуто не було. Повстанці зберегли значну частину своїх сил і продовжили партизанську боротьбу.Наслідки та значення бою
Точна кількість загиблих у бою під Гурбами залишається невідомою через розбіжності в джерелах. За даними УПА, повстанці втратили близько 200 бійців і 100 цивільних, тоді як НКВС зазнав до 2000 втрат. Радянські джерела, навпаки, повідомляли про 2018 убитих і 1570 полонених повстанців, значно применшуючи власні втрати (11 убитих і 46 поранених).Та відомо, що після бою НКВС провів каральні операції проти цивільного населення. Села Гурби й Антонівці були спалені, а їхніх мешканців депортовано. Полонених повстанців і селян, які допомагали УПА, після катувань стратили. Ці дії лише посилили ненависть місцевого населення до радянської влади.Таким чином, бій під Гурбами став символом героїчного спротиву УПА. Майор Косенко, учасник бою, зазначав: “Гурби – це наша перемога над ворогом. Перемога не тільки політична, а й мілітарна”. Попри тактичну поразку, УПА продемонструвала здатність протистояти переважаючим силам, що підняло моральний дух повстанців і посилило підтримку визвольного руху. Битва також показала, що терором неможливо знищити революційний рух. За словами учасника бою Василя Кирилюка, “терор ворога не злякав нас, а навпаки, збудив вогненну ненависть і згуртував до боротьби”.Сьогодні бій під Гурбами вшановують як одну з важливих сторінок історії українського визвольного руху. На місці бою діє Меморіальний комплекс “Героям Гурбинської битви”, а з 2003 року проводиться теренова спортивна гра “Гурби-Антонівці”, що виховує патріотизм у молоді. У 2019 році Український інститут національної пам’яті презентував відеоролик за участю Василя Кирилюка, останнього живого учасника бою, підкреслюючи його історичне значення.У сучасному контексті, коли Україна знову протистоїть російській агресії, бій під Гурбами нагадує про історичну тяглість боротьби за незалежність та її криваву ціну. Читайте також: Паска із хлібних крихт і хор у в’язниці: як українці святкували Великдень у концтаборах і криївках