На відкритті побувала кореспондентка “Еспресо.Захід” Андріана Стахів.Воєнне дитинство
Фото: Андріана СтахівЦе приватні історії, які розповіли безпосередні очевидці та очевидиці подій Другої світової війни. Вони дозволяють побачити те розмаїття досвідів, яке можна осягнути завдяки часовій дистанції. Але разом із тим ці історії демонструють тяглість воєнного дитинства на теренах України. Адже українські діти сьогодні знову живуть у часи війни.Цей проєкт ГО “Після тиші” створила спільно з незалежною інституцію “Музей воєнного дитинства”, оскільки обидві організації спрямовані на документування досвідів пережиття війни, зокрема й дітьми.”Над цією виставкою працювали четверо людей, які конкретно документували досвід людей, що були дітьми під час Другої світової. І так вийшло, що це люди з різних регіонів. Це і Київ, і Черкаська область, центр України, Чернігівщина, Львівщина, Хмельницька область, Харківщина. Тобто це різні абсолютно регіони, і маленькі села, і великі міста. Тому динаміка проживання цього дитинства під час війни була абсолютно різною”, – пояснює дослідниця та директорка Музею воєнного дитинства в Україні Світлана Осіпчук.
Фото: Андріана СтахівВона також відзначає, що така експозиція важлива тим, що дає можливість зібрати різні історії, розмаїті досвіди разом, адже з одного боку досвід Другої світової часто універсалізували, замовчуючи багато моментів.”Вважається, що досвід Другої світової – це така універсальна річ, але вона все-таки дуже у багатьох моментах заблюрена, якщо можна так сказати, радянською пропагандою, тому багато досвідів просто були виключені з публічного розуміння й проговорення, бо про них не можна було говорити”, – відзначає дослідниця.Виставку можна побачити у просторі до 9 червня (із середи по неділю), тут представлені невеликі історії, а також предмети, які їх ілюструють та які належали тим, хто проживав досвіди війни, а часто проживає їх зараз знову. Також експозиція включає відео, а серед залу можна взяти та погортати каталог, де розповіді зібрані в одне ціле.Простір “Після тиші”
Фото: Андріана СтахівДля публічно-історичного простору “Після тиші”це вже друга виставка, яка відбувається упродовж нетривалого часу з його появи. Передовсім він спрямований на те, аби розповідати історії звичайних українців, які пережили війну колись і переживають її зараз. Ці історії збирає команда однойменної громадської організації – “Після тиші”.”Простір відкрився з виставки “Гуляйполе. Тимчасового переміщені історії”, яка складалася з евакуйованих предметів, вивезених з прифронтового Гуляйполя Запорізької області. Вона завершилась 4 травня, а вже зараз ми відкриваємо виставку про воєнне дитинство спільно з Музеєм воєнного дитинства. Це наша практика, ми хочемо робити виставки в співпраці з ініціативами не лише зі Львова, але й з інших міст, щоб якось відкривати їх для Львова, відкривати львівську аудиторію для них, але бачимо, що і не львівська аудиторія реагує на ці виставки”, – ділиться дослідник та історик ГО “Після тиші” Андрій Усач.
Фото: Андріана СтахівЗа його словами, від початку роботи простору вже були випадки, коли люди самі приходили сюди, на вулицю Гребінки, 6, та розповідали свої життєві історії, зокрема про дитячі пережиття у воєнні часи, які сьогодні повернулися знову. Тим часом команда ГО їздить також у різні міста України, спілкується з літніми людьми, аби зберегти їхні досвіди та задокументувати їх. “Ми записуємо спогади людей про трагічні події середини XX століття. Переважно йдеться про Другу світову, радянські репресії. Ми оцифровуємо сімейні архіви, не дуже щось просимо в людей, але, наприклад, на інтернет-аукціонах знаходимо речі, за якими є історія людини, викуповуємо, тому в нас є вже велика колекція. Тобто ми працюємо з такими, як кажуть, медіаторами. Ми працюємо з усною історією, яка стає писаною, – розповідає історик. – Ми іноді приходили під час повномасштабного вторгнення і люди нам спочатку розказували, чим бомбардування, які вони чули вчора, відрізняються від тих, які вони вчули 80 років тому. У Львові ми з такими людьми також зустрічались”.Простір відкритий для тих, хто хотів би поділитися своїми історіями, тут планують також зустрічі з мешканцями міста, які пережили події Другої світової, аби вони мали нагоду розповісти свій досвід публічно, а слухачі мали нагоду співпереживати та дізнаватись історію, яка так чи інакше колись була дотична і до їхніх рідних.