“Еспресо.Захід” розкаже, як з’явилася ця твердиня та чому зникла.Аb ovo (від яйця)
Фрагмент Лаврентіївського літопису, фото: ВікіпедіяУ 1996 році у місті Полонне, що входило до земель історичної Волині, а нині є райцентром Хмельницької області, відсвяткували 1000-річчя від часу першої писемної згадки про цей населений пункт. У центрі міста на згадку про цю подію встановили пам’ятний знак із викарбуваним написом: “Року 996 князь Володимир Великий, володар всієї України-Русі, закінчив будівництво Десятинної церкви в Києві і приписав до неї місто Полонне”. І то вже інша справа, що частина дослідників вважає цю дату виключно гіпотетичною, бо, мовляв, насправді Полонне ніде не згадується за часів правління князя Володимира Великого. Так, історики наголошують, що дата першої літописної згадки про місто – це згідно з “Лаврентіївським літописом” 1169 рік, і саме її варто брати за основу. А щодо назви міста, то існує декілька версій. Одна з них – позначення території, де жили поляни. Інша – від слова “полонити”, брати в полон. Однак основною вважається версія, за якою назву місту дало поняття “полонь” – луг, сіножать, безлісе місце.Коли постала фортеця
фото: turist.km.uaПро перші століття існування літописного Полонного відомо не так багато. Археологічні дослідження, які в 1992—1993 роках провела в Полонному археологічна експедиція Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, підтвердили існування укріпленого городища площею приблизно 8,2 га в X-XIII ст. Укріплення було на природному підвищенні, яке оточене водами річки Хомори і фактично є півостровом. Півострів, що височів на 12-17 метрів над навколишнім лугом, був обнесений валом і частоколом. З єдиної не прикритої річкою сторони фортеці (територія сучасного костелу св. Анни) в XII ст. з’являється мисове поселення, ймовірно, посад, який теж був укріплений частоколом. Фортеця влітку була фактично неприступною — низькі, болотисті береги Хомори захищали місто від ворога.Літописи відзначають зміну власників міста, однак лише через домовленості чи внаслідок смерті князів, проте жодного разу не через захоплення фортеці ворогом. Більше того, коли в 1235 році галицькі бояри і болохівські князі напали на володіння Данила Галицького, вони повоювали його землі лише по Хомору. Далі, на Полонне, піти не наважилися, повернувши до, вочевидь, менш укріпленого Кам’янця на Случі. Починаючи з кінця XII ст. і в XIII ст. Полонська фортеця, разом з Микулином на Хоморі та Кам’янцем на Случі були порубіжними містами Волинського князівства, а згодом Галицько-Волинського князівства. Зокрема, в 1196 році Роман Мстиславич повелів своїм людям з Полонного напасти на волость князів київських Рюриковичів.У XIV ст. Полонне вважається одним з найпомітніших на Волині міст. Але його стабільний статус вперше зафіксовано лише в кінці XV ст., коли Полонне увійшло до 18 провідних волинських поселень. Коли в 1494 році місто стає власністю Острозьких, Костянтин звертається до короля з проханням про надання дозволу на реконструкцію фортеці. А отримавши його – у 1510 році – будує, по суті, нову фортецю — на місці колишнього укріпленого посаду, куди тепер перемістився центр містечка. Дослідники зазначають, що Полонне при Острозьких жодного разу не було захоплене татарами, набіги яких тоді стають щораз частішими. Більше того, в 1497 році Михайло Острозький зі “своїми людьми”, як пише Волинський короткий літопис, догнав за Полонним татар, які гнали понад 400 чоловік ясиру, розбив їхній загін та визволив полонених. На європейських картах XVI ст. (карти Герарда Меркатора 1554 року, Каспра Вольпа 1556 року, Вацлава Гродєцкого 1562 року) Полонне зображене як добре укріплене місто. З 1621 року Полонне стає власністю Станіслава Любомирського. Тоді Полонська волость складалася з Полонного з дерев’яною фортецею та 76 сіл. У 1640 році Любомирський укріпив центр міста земляними оборонними валами по п’ятикутному плану, зміцнив стіни замку і фортечні мури. В фортеці знаходилися 80 гармат, а припасів мало вистачити на три роки. Автором перебудови фортеці був італійський архітектор Мацей Трапола (побутує також версія, що проектував нові укріплення Кшиштоф Мєрошевський). Як важливий оборонний пункт зображене Полонне на карті військового інженера і топографа Боплана від 1647 року.Полонська фортеця та неспокійні козацькі часи 
Ілюстративне фото, фото: uahistory.com10 липня 1648 року до Полонного підійшли козацькі полки Максима Кривоноса. У розпорядженні полонського старости була залога чисельністю 1200 жовнірів і 700 шляхтичів, 80 гармат, великий запас пороху та харчів. Проте вже 11 липня, після бою, козаки зайняли передмістя. налагодивши зв’язок з жовнірами, набраними з українських міщан і селян, а також із мешканцями міста, звертаючись до них зі словами: “…ми кровні брати, чого ви допомагаєте панам проти нас? Краще служити нам, аніж іновірцям”. 12 липня мешканці міста допомогли козакам захопити фортецю і все майно. Повстанці знищили польську залогу, захопили багато полонених, зброї, провіанту та іншої здобичі на загальну суму 4 млн злотих.Звістка про падіння Полонської фортеці викликала масові втечі шляхти з території Південно-Східної Волині. Альбрехт Радзивіл стверджував, що налякана шляхта без будь-якої оборони покинула Заслав, Острог, Корець, Межиріч. Хоча основні сили повстанців залишили місто, в Полонному розмістився козацький загін. Він підтримував зв’язок з козаками в Чорториї. Тоді Полонне було сотенним містом Волинського козацького полку.У травні-червні 1649 року почалися жорстокі бої між польськими військами та покозаченними українцями Південно-Східної Волині. Більшість українців відступила за Случ. Козаки залишили також полонську фортецю. Поляки мали намір зайняти Полонне. Однак не встигли цього зробити — вже 26 червня 1649 року польські війська почали відступ до Збаража. Полонська фортеця, по суті, залишалась порожньою. Тому після підписання Зборівського договору татарські загони вперше в історії захоплюють Полонне. Поляки знову займають полонську фортецю лише в 1650 році. Але вже в 1651 році українські війська знову повертають собі Полонне, взявши фортецю і знищивши весь польський гарнізон.Після битви під Берестечком полонська фортеця стояла пустою. В серпні 1651 року польське військо, яке рухалось на Любартів, навіть не заходило в Полонне. Польський шляхтич Мясковський писав, що тут «ні людей, ні сіл, ні хатинки ніде не видно. Всюди страшне безлюддя і спустошення». Більшість населення назавжди переселилась на Лівобережжя. В 1653 році татари, а згодом і українські війська під командуванням Дем’яна Лісовця розбивають польські підрозділи під Полонним, але фортеці не займають. Про те, що в фортеці не було польських військ, свідчать сеймові інструкції 1655 року, в яких шляхта вимагає у короля розмістити в Полонному війська. Лише в першій половині 1657 року гетьман Богдан Хмельницький наказав українським полкам зайняти територію Погориння. Козацькі полки визволили Полонне, Острог, Гощу, Корець і залишили в цих містах потужні залоги. В Полонному розмістилася Полонська сотня відновленого Волинського полку. Незважаючи на майже безперервні військові дії, стан фортеці був досить непоганим. Це видно з того, що тут певний час перебував каштелян волинський Станіслав Беневський. З 1658 і по 1661 рік в Полонному перебував гетьман Іван Виговський з сильним козацьким гарнізоном. 1661 року шляхта знову просить в сейму все таки надіслати польський гарнізон в полонську фортецю.У серпні 1672 року козацький полк Михайла Ханенка, що перебував тоді на службі Речі Посполитої, замикався в Полонному, щоб пересидіти небезпеку від нападу турецько-кримського війська. Постійного польського гарнізону в фортеці так і не було. Про це свідчить той факт, що восени 1672 року мешканці Полонного послали своїх представників до Паволоцького полковника Григорія Гамалії, запросили до міста залогу українського війська і присягнули Українській державі. Але після припинення в 1675 році існування Паволоцького полку, залога якого стояла у Полонному, місто і фортеця перейшли до складу Волинського воєводства Речі Посполитої.Що не так із фортецею у Полонному
фото: uk.wikivoyage.orgЗ червня 1792 р. до Полонного прибув професор геометрії і архітектури, майбутній генерал Королівства Польського Кароль Сєраковський, щоб проінспекувати оборонні можливості фортеці та її підсилення. У своєму рапорті він засвідчив фактичний стан замку: “Довжина валів становить 3306 ліктів (близько 1950 м) , і з огляду на те, що фортецю з усіх боків можна захопити за допомогою драбин, тут потрібно мати гарнізон такої сили, щоб під час атаки можна заставити вали в один ряд піхотинцями. Відповідно, не менше 2200 чоловік піхоти. Що стосується артилерії, не думаю, що менше ніж ЗО дул потрібно. Крім того, оскільки в безпосередній близькості від валів є місця, де ворог повністю закритий від обстрілів нашими гарматами, не завадило б мати 5 гаубиць, які б кидали гранати в ті місця… Оскільки у найближчий час неможливо удосконалити вали, я вважаю за необхідне застосовувати фугаси в місцях, які знаходяться під самими валами і є недоступні для нашої артилерії. Для заповнення підземних камер нам потрібно близько 6000 фунтів пороху”.Застереження Сєраковського були цілком слушними, однак явно запізнілими. На світанку 17 червня 1792 року під загрозою оточення росіянами польське військо поспіхом залишило Полонне, понищивши продовольчі та збройні запаси. Очевидно, що критичним недоліком оборонних можливостей міста став дисбаланс між ідеалізованою фортифікаційною системою та її фактичним оборонним ресурсом, явно недостатнім для надійної оборони (брак достатньої кількості “піхотинців” та озброєння).Безперешкодно опанувавши фортецею, російське командування влаштувало тут свій головний штаб, а також військові склади з амуніцією та боєприпасами, перетворивши місто на стратегічний командний пункт. Менш ніж через рік – 7 квітня 1793 року – саме в Полонному генерал-аншеф Міхаїл Крєчєтніков від імені імператриці Катерини II оголосив про приєднання східної Волині до Росії внаслідок другого поділу Польщі. Після третього поділу Польщі Полонне ще більше втратило своє стратегічна значення.Початок кінця
Фрагмент муру після зсуву ґрунту, фото: Відкриті джерелаВід середини XIX ст. Полонська фортеця втратила свою роль у стратегічних планах держав і почала занепадати. Утім саме місто досить активно розвивалось. Уже в 1879 році тут було близько 1000 житлових будинків, 9 церков і костел. На кінець XIX ст. діяли також 13 синагог. На зламі ХІХ-ХХ ст. збудували велику керамічну фабрику Дунін-Карвицьких, що стала важливим чинником новітньої історії міста. Починаючи від середини XIX ст. і впродовж усього XX ст. продовжувався повільний, однак невпинний процес деструкції цієї пам’ятки фортифікаційного мистецтва об’єктвині обставини та через людську діяльність. Значна частина колишніх земляних укріплень була розрита. На рештках колишніх валів та бастіонів з’явилися нові житлові та громадські будівлі. До початку ХХІ століття від обронних споруд залишилися лише окремі фрагменти. До речі, у 2020 році у Полонному на вулиці Шевченка стався зсув ґрунту, який відкрив цегельну кладку старовинної споруди. Спеціалісти зійшлися на тому, що мова, знову ж таки, про залишки стін колишньої Полонської фортеці. Читайте також : Стрийський замок: від резиденції стрийських старост до казарм для військових