Після жорстокого російського удару по Києву 24 квітня в мережі почали активно обговорювати доцільність фотографування постраждалих, зокрема ракурси, в яких показують людей, які отримали травми. Багато критики полилося на окремих фотографів за те, що вони публікують світлини, на яких добре видно обличчя потерпілих чи оголені ділянки тіла. Користувачі мережі поділилися на різні табори: хтось каже, що публікувати такі світлини треба, щоб “достукатися” до міжнародної аудиторії, хтось – що ці фото порушують межі приватності та можуть травмувати родичів і знайомих постраждалих чи загиблих. “Якщо прилетить у мій дім, і моє голе закривавлене тіло діставатимуть з-під завалів, я б не хотіла, щоб мене в цю мить фотографував Малолєтка чи будь-хто інший із зіркових фотографів. Я розумію, що вони не почують ці мої слова. І я не можу заборонити їм нічого. Але є якісь дуже тонкі речі… Щось про повагу до людської гідності, приватності тощо. Часом межі прийняття таких рішень дуже розмиті…. Це чийсь син або донька. Батько або мати. Колега з роботи. І так далі. Ви б хотіли, щоб вашу близьку людину, яка не могла сказати фотографу “ні” під час зйомки, показали всьому світу саме в такому вигляді?”, – пише українська режисерка Ірина Цілик у себе на сторінці у Фейсбук.
Нагадаємо, щодо публікації фото поранених чи загиблих в Україні раніше висловлювалась Комісія журналістської етики, однак ці рекомендації поширюються лише на медіа. А коли ми публікуємо знімки поранених чи загиблих у соцмережах, це регулюють лише правила соцмережі.Журналістка “Еспресо.Захід” поспілкувалася з львівською психологинею Наталією Мазур про те, де пролягає межа в публікації фото, й запитала, чи можуть світлини постраждалих травмувати знайомих чи ретравматизувати людину, яка проживала схожий досвід.Пані Наталія говорить: існує декілька аспектів, що стосуються етики, психології і суспільних впливів. “Говорячи про іноземну аудиторію, потрібно відштовхуватися в першу чергу від контексту й подачі. Власники фотографій з постраждалими можуть мати величезну силу. Вони шокують, пробуджують, емпатію, виносять це все до світу і привертають увагу до України. Часто вони також працюють там, де слова не доходять. Фотографії з Маріуполя, з Бучі, без деталей, просто звичайні фото, сконцентровані суто на скорботі, мали великий вплив”.
Наслідки удару по Києву 24 квітня. Фото: телеграм-канал Володимира ЗеленськогоПсихологиня стверджує, що не можна знеособлювати людину на фото, і якщо є можливість, перш за все потрібно отримати дозвіл у родичів потерпілого на публікування цих світлин. Спеціалістка додає – не треба перетворювати фотографії на хайп чи трофей.”Людська психіка працює так, що візуальний тригер справді може спровокувати хвилю болю, страху. Уявіть, якщо людина травмована і тільки-тільки зібрала себе докупи. То відповідно, подавати й поширювати інформацію треба обережно. Усі ці фотографії можуть бути водночас і тригером, і ризиком. Так, вони доносять інформацію там, де нас не чують або не хочуть чути. Баланс у цьому всьому – це повага до гідності тих постраждалих, відсутність тої самої сенсаційності, мінімалізація фактичних деталей, тобто, кров, тіла загиблих тощо”.Фахівчиня підсумовує: коли приймаємо рішення поширити фото, де є постраждалі, треба максимально чутливо ставитися до аудиторії. Ці світлини мають викликати емпатію, й на таке поширення треба дивитися з етичної та психологічної сторони.У ніч проти 24 квітня Росія атакувала Україну дронами та ракетами. У Києві внаслідок атаки БПЛА загинули люди, в кількох районах міста спалахнули пожежі. В області є руйнування