Про психологічні механізми вербування, вразливості юнацького віку та методи протидії "Еспресо.Захід" поговорив з Юліаною Маслак, дитячою психіатринею та психотерапевткою.<img style="height:615px;width:955px;" src="https://static.espreso.tv/uploads/photobank/390000_391000/390377_-28_130554_new_960x380_0.webp" alt="">Юліана Маслак. Фото: з фейсбуку Юліани МаслакЧому підлітки, які бачать війну і російський терор, усе одно йдуть на небезпечну співпрацю з ворожими спецслужбами?Тому що вони не завжди бачать увесь контекст. У них ще формується критичне мислення, довгострокове планування, розуміння наслідків. Вони можуть діяти: з наївної віри, що роблять щось "правильне"; з емоційної реакції на біль і несправедливість; під тиском — маніпуляції, погрози, шантаж чи з самотності або прагнення бути значущими, навіть через небезпеку.Їм потрібен не контроль, а зв’язок. Не страх, а дорослі, які допомагають розуміти себе та світ.Чому саме діти та підлітки стають ціллю для ворожих спецслужб?Підлітки — це ціль через їхню вікову вразливість. Їхній мозок ще формується, особливо зона, яка відповідає за контроль імпульсів, оцінку ризиків і наслідків. Вони легко піддаються впливу, шукають авторитети, місце в суспільстві, сенс і "героїчні" ролі. Для ворожих спецслужб це легка мішень — їх не так пильно контролюють дорослі, вони не мають кримінальної відповідальності до певного віку, і при цьому можуть виконати критичні для ворога завдання: передати координати, зробити фото, принести "посилку" або й гірше.Поговорімо докладніше, які соціальні та психологічні фактори роблять дитину більш вразливою до вербування?Це психоемоційна незахищеність: низька самооцінка, тривожність, депресивні прояви, самотність. Також відчуття ізоляції або відчуження: дитина не відчуває себе потрібною у родині, школі, соціумі. Проблемні стосунки в родині: емоційна відстороненість батьків, відсутність підтримки, домашнє насильство. Або ж фінансові труднощі: дитина бачить матеріальні проблеми родини й намагається "допомогти". Це також може бути гіперідентифікація з подіями війни: бажання "помститися", діяти активно, навіть без розуміння наслідків. Також це інформаційний вакуум: дитина не має навичок критичного мислення, вірить фейкам, "героїчним" історіям.Які поведінкові зміни можуть свідчити про те, що дитину намагаються завербувати?Якщо ваша дитина раптом замкнулася, почала уникати розмов, має підозрілу онлайн-активність — наприклад, видаляє чати, користується зашифрованими месенджерами чи створює нові акаунти без пояснень — це вже тривожний сигнал.Варто звернути увагу й на нових "друзів", про яких вона не хоче нічого розповідати, або на появу грошей і подарунків без зрозумілого джерела. Не менш насторожує і раптовий інтерес до військових об’єктів, схем, карт. Додайте до цього емоційні гойдалки — апатію, агресію, знецінення — і ми вже говоримо про комплекс тривожних змін, які не можна ігнорувати.Як батьки й учителі можуть розпізнати, що дитина вже перебуває під впливом вербувальників?Коли підліток уже під впливом вербувальників, це проявляється не лише в поведінці, а й у риториці. Він може говорити про "місію", "справедливу помсту" або навіть "таємну діяльність", ніби виконує щось важливе і більше за нього самого.Нерідко діти починають захищати насильницькі ідеї, говорити про боротьбу як про щось сакральне. Зникають з дому, змінюють звичні маршрути без жодних пояснень. Іноді саме інші діти, батьки або вчителі першими помічають тривожні зміни — і це дуже важливо.Ще один сигнал — підліток уникає телефонних розмов, натомість спілкується лише повідомленнями, обережно, часто зі стертою історією листування.Але головне — не просто викривати. Треба створити умови, в яких дитина не боятиметься звернутися сама. Не карати, а бути поруч.Як правильно говорити з дітьми про загрозу вербування, щоб не викликати страху?З дітьми про вербування треба говорити чесно, але без залякування. Наприклад: "Є люди, які можуть намагатися маніпулювати дітьми. Це небезпечно. Я не думаю, що з тобою щось трапиться, але хочу, щоб ти знав, як діяти, якщо хтось поводиться дивно".Важливо не просто забороняти, а дати чіткі інструкції: "Якщо хтось щось пропонує або каже тримати це в таємниці — завжди можеш сказати мені. Ми розберемося разом".Довіра — ключ. Пояснюйте: "Ти не будеш покараний за те, що розповів. Навпаки, я буду вдячний, що ти поділився". І жодних фраз на кшталт "ти можеш загинути" — це не допомагає. Краще сказати: "Є дорослі, які використовують дітей і не думають про їхню безпеку. Ми з цим не погоджуємось і можемо цьому протистояти разом".Читайте також: "Діти з аутизмом – це не про "Людину дощу": розмова з психологом про міфи та правду щодо РАС