У далекому 1890 році в австрійському Львові група інтелектуалів 4 жовтня заснувала першу не тільки в Галичині, але й в Україні політичну партію – Русько-українську радикальну партію (скорочено РУРП). Її засновниками стали Іван Франко, Михайло Павлик, В’ячеслав Будзиновський та інші діячі, які вперше поєднали соціальні й національні вимоги. Партія постала на базі радикальних молодіжних гуртків, які зародились в Галичині в кінці 1870-х років під впливом Михайла Драгоманова. РУРП виступала за рівність, право голосу для жінок і незалежність політики від церкви, закладаючи основу для української багатопартійності. В українській реальності кінця ХІХ століття це був справжній стартап: із членським реєстром, програмою і чіткою структурою.Першим головою партії був Іван Франко. Після нього радикалами керували Михайло Павлик, Микола Лагодинський, Лев Бачинський та Іван Макух. Також пов’язаними із партією були відомі письменники: Василь Стефаник, Лесь Мартович, Осип Маковей.
Іван Франко та Михайло Павлик, фото: з відкритих джерелПрогресивні ідеї: рівність для селянства, виборче право для жінокНа противагу європейським соціалістам, які зосереджувалися на пролетаріаті, основною аудиторією РУРП стали селяни. Радикали вважали, що економічний прорив має розпочатися саме в селі. Вони активно відстоювали ідеї соціальної та економічної рівності й просували заснування сільських спілок і громадських організацій серед українського селянства.Найбільш прогресивним і несподіваним для кінця XIX століття був підхід РУРП до жіночого питання. У 1890 році партія задекларувала повну рівноправність для кожної особи “без різниці пола”, включаючи найповніший вплив на політичне життя. Ключовий діяч, Михайло Павлик, був активним прихильником виборчого права та освіти для жінок. Уже 14 грудня 1890 року РУРП спільно з Галицькою робітничою партією організувала у Львові віче, присвячене обговоренню виборчого права для жінок, вивівши цю тему на перший план у політичному житті.Русько-Українська радикальна партія проти церквиРусько-Українська Радикальна Партія (РУРП) від початку діяла “не як усі”, обравши конфронтаційний шлях із греко-католицьким духовенством на противагу народовцям.Радикали першими відкрито заявили про надмірну владу церкви у Галичині, що було вибуховою ідеєю. У той час священники становили не лише духовну, а й політичну еліту, контролюючи освіту та громадське життя.У програмі партійці запропонували розділення церкви та держави: “Церква хай займається вірою, а школа й політика повинні бути світськими”. Іван Франко та його однодумці критикували “святу монополію” у партійних виданнях “Народ” та “Громадський голос”, за що духовенство таврувало їх як безбожників.Вибори до Галицького сейму: зрада Франка та кров за мандатиПопри ворожість еліти та церкви, РУРП здобула значний вплив серед галицького селянства. Партія активно використовувала масові селянські віча для боротьби за загальне виборче право, яке тоді обмежувало участь селян у виборах.У 1895 році від РУРП було обрано 3 послів до Галицького сейму. Ще гучнішим був успіх на виборах до віденського парламенту (Державної Ради) у 1897 році, коли партія здобула два мандати. Ці вибори часто супроводжувалися насильством: “Громадський голос” закликав виборців не боятись багнетів жандармів. Наслідки цих виборів були трагічні — 10 вбитих, 30 поранених, сотні ув’язнених. Але саме такі “вибори з кров’ю” зміцнювали радикалів у очах скривдженого селянства.
фото: Зала засідань Галицького крайового сейму. Фото вірогідно З. Ґольдгаммера, 1899-1903Найбільш кричущим прикладом тодішніх виборчих практик був факт зради українцями свого народного депутата – Івана Франка. Радикальна партія висувала Франка на посла до віденського сейму та австрійського парламенту. Але 31 жовтня 1895 року підкуплені та застрашені виборці тернопільської округи продали свої голоси на користь владного урядового кандидата графа Пінінського. Так українці вперше зрадили свого найпопулярнішого в Галичині представника. В той час радикали зробили свою став на селян, але вони масово продавали свої голоси. У 1897-му році радикали висунули Івана Франка на окрузі Перемишль-Дрогобич, де офіційним потужним суперником проти нього виступив заступник секретаря галицького сейму шляхтич Вітовт Левицький. Франку влада противилася у проведенні будь-яких агітаційних зустрічей з виборцями. Так, на заклик Франка скликати у Дрогобичі передвиборчий мітинг, у старостві заявили, що треба раніше написати прохання. Дозвіл міг прийти не раніше трьох днів, до того ж йому заявили, що в місті немає відповідної зали.Влітку 1898-го року Іван Франко втретє балотувався до Віденського парламенту від Радикальної партії в окрузі Тернопіль–Збараж–Скалат, але також програв. Щоразу Франкові до перемоги не вистачало кілька десятків голосів: то 30, то 50.Після продажності, підкупу й лицемірства, а також зради українців Іван Франко цілком відмовився від боротьби за мандат до парламенту.Ідейна прірва: як радикали самі себе знищилиАле і всередині РУРП точилася постійна боротьба. Одні вимагали робити ставку на світовий соціалізм, інші — на українську національну справу. Для Франка і Павлика головним було визволення селян від економічної залежності й класової нерівності. Для майбутніх націонал-демократів — культурна автономія і поступове виборювання політичних прав.Найболючішим ударом стало віддалення Івана Франка у 1898 році. Його постать довго тримала РУРП у центрі уваги, але постійні сварки й інтриги виснажили письменника. Він відійшов від політики, залишивши партію без свого найсильнішого символу.Розпад був неминучим. Наприкінці 1890-х РУРП розкололася: з неї вийшли майбутні соціал-демократи, які взяли курс на марксизм і союз з європейськими лівими, а також націонал-демократи, що зробили акцент на державності й культурному русі. Те, що починалося як потужний прорив, завершилося війною памфлетів у газетах і публічними взаємними звинуваченнями у зраді та продажності. Колишні соратники обливали один одного брудом, а селяни дивилися на цю боротьбу зі зневірою: радикали обіцяли майбутнє, але загрузли у власних сварках.Так перша українська партія перетворилася на низку дрібних політичних угруповань. Але водночас її розпад заклав основу для багатопартійності в Україні. Саме з цієї драми виросли нові політичні традиції — соціал-демократія, націонал-демократія, радикалізм. Читайте також: Той, хто “витяг українство на шляхи світового культурного руху” й “будив Галичину”: 184 роки тому народився Михайло Драгоманов