Фелікс та Анжела Бараніцькі — подружжя з Чернівців, яке разом пройшло багато випробувань. Фелікс Бараніцький воював у складі батальйону спецпризначення ГУР МО “Артан”, у 2024 році військовий загинув під Часовим Яром. Після смерті чоловіка Анжела створила петицію про надання Феліксу звання “Героя України”. Але дочекатися присвоєння воїну почесного чину не встигла. Без батьків залишилися двоє малих дітей.Від добровольця АТО до служби в батальйоні спецпризначення ГУР МО “Артан”Фелікс Бараніцький народився 28 липня 1989 року у Чернівцях. Вступив до Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, де навчався на факультеті міжнародних відносин. Саме там він познайомився з майбутньою дружиною Анжелою.Упродовж 2015-2016 років Фелікс Бараніцький брав участь в АТО. Він міг залишитися вдома — був єдиним сином, мама тяжко хворіла. Як розповідала про чоловіка Анжела Бараніцька Суспільному Чернівці, жінка певний час думала, що Феліксу вручили повістку, але потім дізналася, що він сам звернувся у військкомат.”Тоді було мені дивно, що він пішов служити, адже він один у сімʼї, мама – онкохвора. Він мені казав, що не хоче лишати маму, а тут узяв і пішов в АТО. Але для нього це було дуже важливо, тепер я це розумію”, — поділилася Анжела з виданням.
Фелікс на службі, фото: надане Анжелою Бараніцькою Суспільному ЧернівціПісля повернення з АТО чоловік став підприємцем. А згодом у подружжя народився перший син — Яків. Але коли у лютому 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, Фелікс знову пішов до війська 27 лютого — добровольцем. Йому не прийшла повістка, він просто зібрався і поїхав. Спочатку був інструктором у 184-му навчальному центрі на Яворівському полігоні, де навчав мобілізованих стрільби, маскування, тактики, роботи з технікою. Згодом Фелікс перевівся до батальйону спецпризначення ГУР МО “Артан”. Він розумів, що там зможе бути корисним — не лише як інструктор, а як розвідник.Анжела Бараніцька поділилася з Суспільним Чернівці: “Мені було спокійніше, що чоловік там (на Яворівському полігоні), бо я якраз тоді завагітніла вдруге. Але він хотів робити більше, тому перевівся в ГУР, в бойову частину підрозділу “Артан”.Оборона Бахмута і повернення “вишок Бойка”У складі “Артану” Фелікс пройшов найгарячіші точки, зокрема обороняв Бахмут, де виконував завдання з розвідки та забезпечення безпечного відходу груп. Брав участь в операції з повернення “вишок Бойка” біля Криму — одна з найризикованіших морських спецоперацій, де українські розвідники діяли під обстрілами з моря і з повітря.Згодом обороняв Куп’янськ і проводив низку диверсійних рейдів на тимчасово окупованих територіях.Під час виконання бойового завдання поблизу Часового Яру 13 квітня 2024 року Фелікс загинув. Йому було 34 роки. Після вибуху воїн отримав смертельне поранення і втратив свідомість. Побратим, який був поруч, намагався дотягнути його до укриття, але через щільні обстріли евакуація стала неможливою. Десять днів Фелікса вважали зниклим безвісти.
Могила загиблого військового з Чернівців Фелікса Бараніцького, фото: Суспільне Чернівці/Ольга ГаліцинаКоли тіло вдалося повернути, Анжела впізнала чоловіка за татуюваннями. Його поховали на кладовищі на вулиці Зеленій у Чернівцях — поруч із батьками.”Я не можу підвести Фелікса, бо нас він не підвів”Після смерті чоловіка Анжела Бараніцька створила петицію про надання йому звання Героя України (посмертно). Ініціатива зібрала понад 25 тисяч голосів — тисячі людей, які ніколи не знали Фелікса особисто, підтримали його пам’ять.”Я не можу підвести Фелікса, бо нас він не підвів”, — говорила Анжела.На жаль, 7 жовтня жінка раптово померла. Вона працювала методисткою відділу моніторингу навчання та комунікацій Чернівецького центру підвищення кваліфікації. Сиротами лишилися двоє малолітніх хлопчиків.
Анжела Бараніцька, фото: Суспільне ЧернівціУ Чернівецькому ліцеї № 22, де в другому класі навчається син Анжели Яків, висловили співчуття родині: “Пішла з життя молода мама — ніжне, любляче серце, що жило для своїх дітей, зігрівало турботою та добром. Згасла материнська зоря, але її світло ще довго світитиме в спогадах, у дитячій усмішці, у кожному подиху любові, що вона залишила після себе”.”Бахмут був моїм особистим переломним моментом”: воїн 3 армійського корпусу Сіджик