“Еспресо.Захід” розповість про унікальний комплекс оборонно-житлових будівель XIV–XVIII століть, який уособлює багатовікову історію Поділля. Адже розташований на високому пагорбі в закрутку річки Вільховець замок не лише слугував оборонною твердинею, а й був резиденцією впливових магнатських родів.Історія виникнення Язловецького замку
Село Язловець є одним з найстаріших населених пунктів Тернопільщини. Історичні джерела свідчать, що село під такою назвою засновано на межі XIII—XIV століть.Перші згадки про Язловецький замок датуються 1436 роком, коли він уже функціонував як резиденція родини Бучацьких гербу Абданк. Проте деякі дослідники припускають, що початки його історії сягають XIII–XIV століть, коли на цьому місці могло існувати укріплене городище, що дало старт розвитку Язловця. Виникнення замку пов’язане з неспокійним періодом у Західному Поділлі, коли регіон перебував під постійною загрозою набігів татар і потребував укріплених осередків для захисту населення та контролю над торговельними шляхами. Стратегічне розташування на вершині пагорба, оточеного природними бар’єрами – річкою та крутими схилами, – зробило його ідеальним форпостом.У XIV столітті Язловець був частиною Галицько-Волинського князівства, а згодом, після його занепаду, опинився в зоні впливу Польського королівства та Великого князівства Литовського. Саме в цей час рід Бучацьких, зокрема Микола Бучацький, заклав основи кам’яного замку, який мав стати не лише оборонною спорудою, а й символом їхньої влади.Розбудова твердині
Розбудова Язловецького замку відбувалася в кілька етапів, кожен з яких відображав архітектурні тенденції та потреби часу.У XV столітті Теодорик Бучацький-Язловецький підсилив фортецю новими оборонними мурами та житловим будинком у готичному стилі. Замок набув п’ятикутної форми з квадратною вежею в західному куті, а його східний бік захищав глибокий рів.Наймасштабніші зміни відбулися в XVI столітті за правління Юрія (Єжи) Язловецького, великого коронного гетьмана. У 1550–1556 роках він перебудував замок у ренесансному стилі, додаючи потужну п’ятиярусну вежу з південно-західного боку. В’їзні ворота перенесли на рівень третього ярусу вежі, до них вів підйомний міст, а сама споруда отримала вишукані портали з родинним гербом.Цей період вважають розквітом замку, коли він став одним із найкращих в Україні за міцністю та архітектурною витонченістю.У XVII столітті, за власності Станіслава Конєцпольського, замок доповнили нижньою частиною – так званим “нижнім замком” із казематними укріпленнями та бастіонами. А вже у XVIII столітті Станіслав Потоцький провів реконструкцію, додавши барокові елементи та перетворивши частину фортеці на палац.Архітектурні особливості
Язловецький замок вражає поєднанням різних стилів, що відображають його багатовікову еволюцію. Початкова середньовічна структура мала п’ятикутну форму з високими стінами з пісковику та вапняковими деталями. Готичні елементи, як-от стрілчасті арки та масивні мури, поступилися ренесансним рисам – вишуканим порталам і пропорційним формам. Вежа-донжон, зведена Юрієм Язловецьким, із товщиною стін до 4 метрів і бійницями, стала ключовою оборонною особливістю. Пізніше барокові додатки, зокрема палац із П-подібним плануванням і парадним двором-курдонером, додали резиденції аристократичного шарму.Природне розташування замку – на пагорбі, з трьох боків оточеному річкою, – доповнювали штучними укріпленнями: ровами, валами та підйомним мостом, що робило його практично неприступним.Власники й війни
Замок переходив від одного знатного роду до іншого, кожен із них залишав свій відбиток на його історії. Спочатку замок належав Бучацьким, з XV століття – Язловецьким. У XVI столітті короткий період ним володіли Сенявські, але згодом Юрій Язловецький повернув його родині. У 1643 році замок придбав Станіслав Конєцпольський, який зміцнив його перед війнами середини XVII століття. У XVIII столітті власниками стали Потоцькі, а згодом Любомирські, Понятовські та Блажовські.Замок витримав численні війни: набіги татар обходили його стороною завдяки міцності, а під час Визвольної війни Богдана Хмельницького він встояв перед козацькими облогами. Однак у 1672 році фортеця не витримала великої турецької навали, що стало початком її занепаду. У 1684 році король Ян III Собеський повернув Язловець Речі Посполитій, але замок уже почав втрачати своє оборонне значення. Його використовували як в’язницю для турецьких і молдавських полонених.Француз на прізвище Далейрак, що перебував у почті короля Яна Собеського під час битв із турками за Поділля, писав у своєму щоденнику про замок у Язловці:”Струмок, що оточує місто, звертає потім до підніжжя замкової гори і оточує її, так само як Смотрич оточує замкову гору в Кам’янці. Гора ця доступна тільки з боку міста. На цій горі підноситься замок з каміння і цегли. Перед брамою — широкий плац для військових вправ, на якому можна вишикувати до трьох тисяч війська. Замок, хоч і нерегулярний, не виглядає застарілим. Башти, рови, наріжники для гармат, вали, підземні льохи вирізняються міцністю та зручністю в обороні”.Занепад замку та теперішній стан
У XVIII столітті, після поділів Речі Посполитої та переходу Галичини до Австрійської імперії, замок перестав бути стратегічно важливим. Нові власники дедалі менше вкладали в його утримання, і він почав руйнуватися. У XIX столітті барон Блажовський віддав частину приміщень під жіночий монастир, заснований Марцеліною Даровською, що частково врятувало палац від повного знищення. Під час Другої світової війни Язловець зазнав нових випробувань, а в радянський період замок використовували як санаторій, що призвело до його подальшої деградації.Сьогодні Язловецький замок є частиною Національного заповідника “Замки Тернопілля” (з 2008 року). Верхній замок перебуває в занедбаному стані, потребуючи термінової консервації, тоді як палац частково відреставрований. Ліве та центральне крила палацу належать чернечому згромадженню сестер непорочниць, а праве крило залишається частиною протитуберкульозного санаторію. 
На території тривають ремонтно-консерваційні роботи, але брак фінансування гальмує повноцінне відновлення.Попри це, замок досі приваблює туристів своєю багатою історією та мальовничим розташуванням. Екскурсії, які проводять монахині чи місцеві гіди, дозволяють доторкнутися до минулого цієї величної споруди, що залишається символом стійкості та культурного розмаїття Поділля.Легенди Язловецького замку
Язловецький замок є не лише історичною пам’яткою, а й осередком численних легенд. Ці оповіді, що переплітаються з історією фортеці, додають їй таємничості та привабливості.Легенда про скарби Язловецького замку Одна з найпоширеніших легенд розповідає про заховані скарби, які нібито залишили власники замку. Кажуть, що у XIII столітті хоробрий мисливець Ясь Ловець оселився серед лісів і ярів, де згодом виник Язловець. За легендою, він знайшов печеру зі скринею золота, залишеною східними купцями. Селище швидко зростало і вже в XIV столітті стало містом за наказом короля Казимира Великого. Владарі міста, Бучацькі та Язловецькі, запросили кримських верблян, що сприяло розвитку торгівлі.Легенда каже, що скарб Яся Ловця заховали в підземеллях замку, а на фонтані викарбували таємничий напис – ключ до його пошуку. У XVI столітті замок славився військовими подвигами Юрія Язловецького. Але з часом з’явилася інша таємниця: останній з роду, Геронім, після сварки з верблянським єпископом отримав прокляття. Його син загинув, упавши в криницю, і відтоді Геронім нібито залишив у підземеллі знаки, що ведуть до скарбу.Після руйнування міста турками 1672 року золота так і не знайшли. Подейкують, що дух Героніма досі стереже його, а розгадка – в написі на фонтані.Інша легенда каже, що під час турецької навали 1672 року, коли замок захопили османські війська, магнати сховали свої багатства – золото, коштовності та срібло – в таємних підземеллях. Ці скарби так і не були знайдені.Легенда про турецького бранцяПід час перебування Язловця під владою Османської імперії замок слугував в’язницею для полонених. Одна з легенд оповідає про турецького воїна, якого заточили в підземеллях після битви 1684 року, коли Ян III Собеський відвоював фортецю. Кажуть, що він був настільки відданим своїй справі, що відмовився прийняти помилування і помер у кайданах. Його неспокійний дух, за переказами, досі блукає нижнім замком, стогнучи вночі та лякаючи тих, хто наважується спуститися в каземати.Легенда про прокляття БучацькихІснує також оповідь, пов’язана з першими власниками замку – родом Бучацьких. За легендою, один із представників роду, прагнучи більшої влади, уклав угоду з темними силами, пообіцявши душу за непереможність фортеці. Замок справді довго залишався неприступним, але після смерті власника рід почав занепадати, а сам Язловець зазнав численних руйнувань. Місцеві жителі вірили, що це прокляття переслідувало всіх наступних власників, доки замок не втратив свого стратегічного значення.Читайте також: Розпусна королева Бона та її скарби: історія й легенди неприступного Кременецького замку