Уже багато років “львівські відходи” стали не лише побутовою, але й політичною проблемою. Історія недбальства, хаосу, кулуарних домовленостей, конфліктів та невиправданих очікувань – в розслідуванні журналістки “Еспресо” Марії Івановської.”Місто не має свого полігону. І ми вивозимо сміття в інші громади, які мають свої полігони. І, звичайно, ми виплачуємо як за перевезення, так і за захоронення нашого сміття”, – каже Уляна Пак, депутатка Львівської міської ради.
Щоб вирішити кризу, міська влада ще у 2018-му оголосила про будівництво сучасного сміттєпереробного заводу. Було проведено міжнародний тендер. Але його історія викликає більше запитань, ніж відповідей.Від самого початку проєкт підприємства був приречений. У нього не закладалися реальні технічні та фінансові основи, а всі подальші “корегування” лише поглиблювали кризу. Постійні зміни концепції, поява нових черг будівництва та нескінченні доопрацювання вимагали залучення додаткових коштів і відтерміновували запуск заводу.
Спочатку конкурс виграла нідерландсько-литовська компанія. Але після численних судів переможцем визнали іншу фірму – польську Control Process.
“У період, коли проводився цей тендер на визначення підрядника, заступника Андрія Івановича – Васьківа бачили в ресторані з директором “Контрол Процес”, а це порушення фактично тендерних умов”, — каже громадська активістка Мар’яна Куц.
Наступні кадри кількарічної давнини оприлюднив телеканал НТА. На них неформальна зустріч у львівському готелі. Люди за столом – тодішній заступник мера Львова Геннадій Васьків та заступник голови правління польської компанії – Томаш Віатр. Такі контакти в обхід правил тендеру викликають серйозні сумніви у його прозорості.(Довідка: колишній заступник міського голови Львова та співзасновник благодійного фонду “Все для перемоги” Геннадій Васьків виїхав з України та переховується від слідства. Йому інкримінують “використання благодійних пожертв та укладання інших правочинів щодо розпорядження таким майном, з метою отримання прибутку, вчинені під час воєнного стану в особливо великому розмірі та повторно у значному розмірі” (ч. 3 ст. 201-2 КК України).).
Загальна вартість будівництва – 35 мільйонів євро. Для реалізації проєкту Львів отримав грант у 10 мільйонів євро від Східноєвропейського фонду з енергоефективності та навколишнього середовища. Решту грошей довелось позичати у міжнародного фонду CTF – 5 млн євро та Європейського банку реконструкції та розвитку – 20 млн євро. Позику доведеться повертати з міського бюджету, коштом самих львів’ян. 
“На сміттєпереробний завод місто позичило кошти в ЄВР. І, звичайно, за використання цих коштів ми сплачуємо відсотки. Є ще інші страхові виплати, які передбачені договором. А також, зважаючи на те, що завод вже будується досить довго, останнім додатком до угоди було передбачено кошти на індексацію підряднику, оскільки ціни вже змінилися”, — каже депутатка ЛМР Уляна Пак.Будівництво мало розпочатися з підготовчих робіт, які від початку не були закладені до проєкту. Їхнє виконання доручили не полякам, а іншій, українській компанії. У 2019 році на Prozorro відбувся черговий тендер. Дивним чином його виграла саме найдорожча пропозиція – на понад 41 мільйон гривень. Аргумент міськради був переконливий: лише ця фірма мала необхідну спецтехніку. Та, за словами активістів, вказаних у тендері будівельних машин на майданчику так ніхто і не бачив.
“Чого у вас в тендерній документації написана одна спецтехніка, ви компанію обрали виключно за цими показниками, а тут зовсім інша спецтехніка? На що нам юридичний відділ відповів: “Нам все одно, якою технікою буде виконуватися тендер, головне, щоб роботи були всі виконані”. Тоді питання, якого ви милого відкинули попередній компанії з меншими цінами?” – каже Мар’яна Куц.Фірма-переможець – ТОВ “НВП ШЛЯХБУД” зареєстрована у Рівному. За даними YouControl, вона пов’язана зі Святославом Євтушенком – ексдепутатом Рівненської міськради та у 2020-2021-му роках – директором львівського комунального підприємства “Зелене місто”, яке курує будівництво сміттєпереробного заводу. Його дружина, Ольга Євтушенко, працювала на “НВП ШЛЯХБУД” та отримувала там офіційну зарплату у 2018 та 2019-му роках. Тоді як серед кінцевих бенефіціарів та учасників товариства фігурує Євгеній Кінаш. Раніше він був заступником Євтушенка на підприємстві “Санком”.
“Святослав Євтушенко був з тих депутатів, які в Рівному ініціювали рішення про заборону ввезення сміття на рівненський полігон якраз у 2016 році. Тобто ви уявляєте, з однієї сторони людина, яка фактично заблокувала завезення сміття у 2016 році настільки “добра” була, що Андрій Іванович запросив його стати директором ЛКП «Зелене місто»”, – наголошує громадська активістка Мар’яна Куц.За понад 41 мільйон гривень “НВП ШляхБуд” мало виконати всі підготовчі роботи. Зокрема, зробити вертикальне планування території, улаштувати під’їздні шляхи, тимчасові дороги, винести старі інженерні мережі електропостачання, водопостачання, каналізації, підвести нові тимчасові інженерні мережі.Але нічого з цього зроблено не було. Польський підрядник змушений був зробити все власним коштом, витративши понад 1 мільйон євро.
“Це була дуже погана територія. Було багато сміття на території цього об’єкта. Ми все це мусили десятками тисяч кубометрів вивозити, замінювати ґрунт, робити додаткове паліювання – укріплення ґрунту. Усі ці непередбачувані роботи, додаткове паліювання — контрактом досі не враховані. Попри запевнення інвестора, що це все буде враховано, — це не враховано”, – розповідає Кшиштоф Хабієр, представник польської компанії Control Process S.A.
Директори комунального підприємства “Зелене місто”, що відповідало за будівельний процес, змінювалися мало не щороку. І кожен мав зв’язки то з українською, то з польською стороною. Саме ж будівництво фактично почалося із суттєвою затримкою, майже через 4 роки. Працівників на майданчику було обмаль. Тоді як польський генпідрядник просто блокував місцевих виконавців робіт. І більше часу проводив у судах, ніж на самому будмайданчику, каже перший заступник Львівського міського голови Андрій Москаленко.”Є затримка з боку польського підрядника, перше, це по постачанню обладнання, друге, це за кількістю працівників і третє, вже протерміновані терміни. Мала бути завершена головна будівля, але натомість роботи ще не завершені”, — каже Андрій Москаленко.
І поки Львів сперечався з польським підрядником про строки затримки, обсяг витрачених грошей та суми боргів, очевидною стала зовсім інша арифметика. Навіть після запуску завод не вирішить всіх проблем: на кожні сто тонн відходів припадатиме 15 тонн післяобробних залишків, які доведеться так само захоронювати на чужих полігонах. Адже свого Львівська громада не має. “Станом на сьогодні, ви знаєте, що є офіційно в нас укладені договори на декілька полігонів, куди вивозиться, ця інформація є публічною, місто оплачує за вивезення”, — каже Андрій Москаленко.Не складається у Львова і з проєктом RDF-палива, яке мав виробляти новий завод.”Нас запевняли також про те, що в нас буде вироблятися RDF-паливо. Як виявилося, “Зелене місто” навіть не акцептувало цього пакету. У рамках цього контракту, який підписаний, в рамках тих грошей, які виділило зараз місто для завершення усіх робіт, RDF-палива в нас не буде”, – каже Мар’яна Куц, громадська активістка.Тим часом, RDF-паливо могло мати економічну цінність. Його планували постачати на львівські підприємства, зокрема, цементні заводи, які зараз спалюють дороге вугілля та газ. Тоді як використання RDF стало б для них дешевшою альтернативою.
“З 2018 року будується цей завод, і лише у 2024 році ми дізналися, що проєкт не передбачає виконання всіх робіт, які є необхідні на заводі. Виходить так, що проєкт передбачає лише будівлю і буквально кілька метрів довкола будівля, а вся інфраструктура, мережі, доїзд не враховано. Виходить так, що завод будується із 2018 року, і лише у вересні 2024 року ми дізналися про те, що проєкт не передбачає всіх необхідних робіт. Якщо подивитися візуально, то ми бачимо лише коробку самого заводу, будівлі й буквально кілька метрів довкола, а під’їзні шляхи, благоустрій, мережі, зокрема електрика, відведення стічних вод – це все не передбачено проєктом, і на це все потрібні додаткові кошти”, – каже депутатка ЛМР Уляна Пак.Проєкт знову змінили. На ці інфраструктурні роботи довелось позичати кошти в українського Ощадбанку. Це ще 718 млн грн. Рішення про позику затверджували наприкінці 2024-го на засіданні Львівської міської ради. Голосування відбулося у “пакеті” з іншим, соціальним проєктом для ветеранів. Тож депутатів фактично змусили віддати голос за черговий кредит для будівництва заводу. 
Гроші виділили, провели тендер, але будівництво інфраструктури досі просувається зі скрипом: польський генпідрядник не пускає переможців тендера на обʼєкт.”Польська компанія не допускає цього переможця на майданчик і не підписує відповідних документів як генпідрядник по цьому об’єкту. Ми це публічно акцентували і звернулися до компанії, щоб вона не блокувала надалі цього”, — каже Андрій Москаленко.Тим часом поляки вимагають від Львівської міськради погасити всю наявну на цей час заборгованість, зокрема, і за розробку нового проєкту, і за підготовчі роботи, які довелось виконувати замість рівненської компанії “НВП ШляхБуд”. З 1-го мільйона євро сума виросла аж до 3-х. У гру вступили індексація і проценти, і все це знову доведеться погашати коштом простих львівʼян.
“Близько 10% вартості контракту, тобто плюс-мінус 3 мільйони євро, нам наразі не доплатили. Ми зустрічалися з представниками нашого інвестора та міської ради. Під час розмови про темпи робіт один із представників сказав, що “немає динаміки, мало людей і так далі”. Ми відповіли: “Шановні представники, ми вже понад сім місяців не отримали жодної оплати”. А той співрозмовник мені відповів: «З грошима кожен дурень збудує»”, – каже Кшиштоф Хабієр, представник польської компанії Control Process S.A.Цього конфлікту могло б і не бути, якби тендер на вибір підрядника у 2018 році завершився чесно. Але українська реальність завжди сильніша за будь-які правила. “Дружні” зустрічі в готелях, кулуарні домовленості та легкодоступна українська феміда не лише викинули з процесу здорову конкуренцію, але й перетворили львівʼян на заручників боргових зобовʼязань, які тягнутимуться десятиліттями. На питання про неформальні зустрічі в одному з львівських готелів, що є грубим порушенням прозорих умов тендеру, перший заступник мера Львова Андрій Москаленко відповів таке: “Мені відомо про факти, які я озвучую. У нас є підписаний контракт з польською компанією, де вона перемогла в результаті тендеру, і є вимоги, які в нас є до компанії, які компанія не виконує”.
Роботи з будівництва сміттєпереробного заводу згідно з контрактом мали завершитись у серпні цього року. Але майданчик і надалі більше нагадує довгобуд, ніж готове до запуску підприємство. І поки польська компанія просить ще кілька місяців, Львів готується витратити чергові мільйони для вивезення сміття на полігони інших міст. Це гроші, які можна було б використати на школи, дороги чи медицину.
“Або це професійний недогляд? І тоді треба було б бити по шапці менеджера, який це все приймав і підписував. Чи це все-таки була спеціальна кримінальна чи службова недбалість? І вони навмисно це не показали, щоб потім було оце тягнути, тягнути і гроші з бюджету брати”, — каже громадська активістка Мар’яна Куц.Цей завод мав стати справжнім розв’язанням сміттєвої проблеми Львова. Натомість його будівництво перетворилося на багаторічну історію кулуарних домовленостей, переплат, конфліктів і невиправданих очікувань.
Львівська обласна прокуратура вже виявила нецільове використання грошей під час реалізації цього постійно змінюваного проекту. За даними слідства, лише у 2023 році на розробку нової документації сміттєпереробного заводу було переплачено майже 60 млн гривень. І це виглядає лише верхівкою айсберга. Буде дивно, якщо надалі не спливуть інші подробиці кредитних витрат, які місто повертатиме коштом громадян. Бо саме львівʼяни, а не чиновники та підрядники, розплачуватимуться за чужу безвідповідальність.