“Еспресо.Захід” розповість більше про свято.Йосафат Кунцевич (1584–1623) – греко-католицький священномученик, архиєпископ Полоцький. На його честь названо три храми у Львові – храм святого священномученика Йосафата УГКЦ, що на вул. Замарстинівській, 134, храм святого апостола Андрія і святого священномученика Йосафата УГКЦ на вул. Чечета, 1 та монастирська церква св. свщмч. Йосафата і всіх українських мучеників на вул. Довбуша, 24.Цього дня віряни йдуть у храми і моляться великомученику Йосафату, просять благословення та захисту. Для вірних УГКЦ – це особливе свято, оскільки йдеться про українського святого, мученика за віру й єдність церкви.Про святого Йосафата Кунцевича родом з ВолиніІван (Йосафат) Кунцевич народився 1580 р. у княжому місті Володимирі-Волинському. У 1596 році, коли Іванові виповнилось 16 років, батьки віддали його на науку й практику купецького ремесла до купця Якинта Поповича, у Вільно. Однак він, попри різні вмовляння, залишив купецьку справу та віддався на службу Богові.У 1604 році вступив до запустілого монастиря Пресвятої Трійці у Вільні. Прийняв чернече ім’я – Йосафат. У 1609 році Йосафат Кунцевич був висвячений на священника. Як священик особливу увагу Йосафат приділяв сповіді та проповіді. Він не обмежувався монастирськими мурами та виходив до проповіді і сповіді в місто. Сповідав безкоштовно, чим викликав здивування. Він навіть став сповідником найманого вбивці, що зробив замах на предстоятеля унійної митрополії Іпатія Потія. Замах провалився, але жоден священник – противник унії, не бажаючи видавати свій зв’язок із замахом, не йшов сповідати вбивцю перед стратою. Єдиним священником, який прийшов до нападника, був Йосафат Кунцевич. Він в’язня висповідав і причастив.Не меншу увагу приділяв і вуличним розмовам та проповідям. Відомо, що на його проповіді сходився народ, а завдяки розмовам та дебатам Йосафату вдалося навертати до унії молодь. Через це опоненти прозвали Йосафата “Душехватом”.Єпископ Полоцький і мученицька смертьУ 1618 році, після смерті попередника, Йосафат Кунцевич стає єпископом Полоцьким і зачинає реформу архиєпархії.Найперше владика збирає духовенство на синоди, де наголошує, що вони непідвладні суду світських людей, підкріплюючи свої слова канонами Східної Церкви. Йосафат створює правила для священиків своєї архиєпархії, заохочуючи їх до молитви та сповіді, а також до навчання людей Ісусової молитви.Іншим напрямком діяльності владики є відсуджування в світських судах церковного майна та пошук грошей для розбудови Полоцького собору, в якого провалювався дах.В цей же час починає Йосафат будувати і власну гробницю в катедрі та готується до смерті, відчуваючи небезпеки, які чигали на владику повсюдно. У той час виникає таємна спілка, яка збирає гроші на вбивство владики. Вони здійснили декілька замахів на життя Йосафата. Полоцька влада радить Йосафату якнайбільше триматись міста та своєї катедри і не роз’їжджати архиєпархією. Натомість Йосафат вирушає з візитацією до міст, які багато років не бачили в своїх стінах жодного єпископа, адже попередник Йосафата за гроші “відступив” право на керування церквами та священиками цих міст міщанам. На в’їзді до Могильова зустрічають Йосафата з гарматами. Попри те, Полоцький владика не відступає та раз за разом виграє судові позови проти міщан та відновлює владу над церквами.Владику переслідують багатоманітні наклепи. Відновлюючи вітебську катедру, для реставрації було знято ікони, натомість поширилась чутка, що ікони владика туди ніколи не поверне, щоб перевести людей на римо-католицизм. Поширилась також чутка, що служить Йосафат вже в латинських ризах. Всі ці чутки створювались для організації замаху на Йосафата, який увінчався успіхом у Вітебську 1623 року.Приводом для повстання містян стало затримання слугами Йосафата противника унії – священика-провокатора Іллі. Навіть після того, як Йосафат наказав відпустити Іллю – напад на резиденцію єпископа не зупинився. Йосафат заборонив стріляти в нападників, тому вони без перешкод увірвались в єпископські палати. Владика вийшов на зустріч натовпу зі словами “Діти, чому б’єте моїх слуг: якщо маєте щось проти мене, ось я”. За словами свідків – народ зупинився і втихомирився, але вийшло наперед двоє людей і зарубали Йосафата сокирою.Після смерті почався грабунок мешкання єпископа. Через те, що вдягнений був Йосафат скромно і на тілі мав волосяницю, вбивці не повірили, що вбили єпископа, а тому намагались знайти когось для впізнання тіла. Окрім нечисленних слуг, залучили до свідчення, що вбитий є дійсно Йосафат Кунцевич, місцевих юдеїв. Вони не лише посвідчили, що вбитий це дійсно владика Полоцький, але й врятували від смерті пораненого диякона владики.Вбили Йосафата в неділю, 12 листопада 1623 року. Вбивці хотіли, щоб тіло Йосафата ніколи не знайшли, а тому вкинули його в річку, та за кілька днів тіло вдалось віднайти та поховати у Полоцьку. Пізніше, за часів царювання Петра І, переховані від московських агресорів мощі Йосафата були передані до Риму і вони знаходяться зараз у базиліці св. Петра. 1643 року, після дослідження життя та обставин смерті, Йосафата проголошено блаженним, а 1867 року – святим цілої Католицької церкви.Читайте також: Михаїла та Введення в храм Богородиці: які церковні свята відзначатимемо в листопаді