У 21 рік Ірина Муха вже має звання Майстрині спорту України (здобуте після бронзи на Кубку світу в Аргентині у 2024 році) та є студенткою магістратури Львівського державного університету фізичної культури та спорту ім. І. Боберського. Нещодавно, з 6 по 11 жовтня, Ірина у складі збірної України здобула історичну для країни бронзову нагороду в командному спарингу на Чемпіонаті світу, що проходив у Хорватії. Ця медаль стала першою для української жіночої команди у цій дисципліні.Як ви прийшли до професійного заняття Таеквон-До, і що стало переломним моментом у вашій кар’єрі?Загалом, я займаюся Таеквон-До з семи років, але до 17 років це було більше як хобі, я “бавилася”, як то кажуть, і про професійний рівень мова не йшла. Переломний момент стався, коли я вперше поїхала на міжнародні змагання – на Чемпіонат Європи. Мені настільки сподобалася ця атмосфера, самі змагання, поїздки з командою, що я вирішила, що хочу продовжувати та розвиватися саме на професійному рівні. Саме тоді, на міжнародній арені, я зрозуміла, що це може перерости у справу життя.Цього року, наприклад, у мене вже було п’ять виїздів за кордон. Це і сам Чемпіонат світу, і кілька міжнародних змагань, які слугують підготовкою. Якщо змагання далеко (як торік в Аргентині), ми летимо літаком, якщо ближче — їдемо автобусом.
спортсмени на Чемпіонаті світу з Таеквон-До в Хорватії, фото: фейсбук Федерації Таеквон-До МФТ УкраїниРозкажіть детальніше про вашу історичну перемогу в командному спарингу на Чемпіонаті світу в Хорватії та чим відрізняється Кубок світу від Чемпіонату світу?Так, цього року в Хорватії ми здобули бронзу, і це була перша в історії бронза нашої жіночої команди у командному спарингу. Це дуже цінна для нас перемога, особливо тому, що ми не очікували виграшу.Командний спаринг відбувається наступним чином: беруть участь шість спортсменок від України (п’ять основних і одна запасна), і ми змагаємося проти шістьох дівчат з іншої країни (наприклад, Польщі). Вага тут не має значення. Виходять по черзі пари, і бали сумуються. Перемагає команда з більшою кількістю балів. Якщо нічия, виходить один найсильніший працівник команди, якого визначають заздалегідь.Щодо різниці, Чемпіонат світу — це змагання, де діє сувора квота: від країни, у моїй ваговій категорії, може поїхати лише дві українки. Там виступає тільки збірна України. А от на Кубок світу, може поїхати скільки завгодно спортсменів від різних команд. Кубок світу йде по командах, а Чемпіонат — по країнах.Ви успішно поєднуєте кар’єру спортсменки та тренера. Як ви прийшли до тренерської діяльності, і хто є вашими наставниками?Насправді я зовсім не планувала бути тренером. Я спочатку вступала на економічний факультет і думала, що буду економістом. Але життя змінилося, коли мій тренер, Гончар Володимир, який мене тренував тут, у Львові, пішов воювати. Він попросив мене тимчасово його замінити. Мені настільки сподобалося, що я почала набирати нових дітей, і вирішила, що буду тренером, тому і вступила до ЛДУФК на магістратуру.Я треную дітей різного віку, від 7 до 14 років. Атмосфера у нас дуже тісна, домашня. Дітки багато розповідають. Найбільше мені подобається сам тренувальний процес і той момент, коли дитина, яку ти чомусь навчив, виходить на змагання і виграє. Хоча поки що, як спортсменці, мені приємніше вигравати самостійно.
фото: Спортивний клуб “Alpha Team”Щодо моїх наставників: я ще активно тренуюся у Заслуженого тренера України – Олега Солов’я, який є головним тренером збірної. Я виступаю за його команду “Соловейки” і частенько їжджу до Івано-Франківська на тренування, оскільки там найсильніша команда в країні.Яка ваша найбільша спортивна мрія та які найближчі цілі?Моя найбільша мрія — це виграти Чемпіонат світу чи Чемпіонат Європи, здобути перше місце. Поки що я була лише в призах.Тепер я хочу дійти до золота.Я також мрію про успіх у тренерській діяльності, але зараз я не можу пожертвувати своєю кар’єрою спортсмена. Але коли завершу виступи, то планую повністю присвятити себе тренуванню. Мені подобається філософія Таеквон-До: це не просто “бацатися”, це самовдосконалення, вивчення “шляху ноги та кулака” та дотримання філософських принципів. Це те, що відрізняє його від того ж кікбоксингу, і те, що я хочу передати своїм учням.