Мужіївське родовище на Закарпатті – єдине в Україні, яке має затверджені запаси золота. Однак тривалий час воно переходило з рук в руки й майже 15 років взагалі не працювало. Нині дозволом на користування надрами на це родовище, а також сусідні Квасівське та Берегівське, володіє “Авеллана Металс”. Її засновником є Avellana Gold, зареєстрована на Кіпрі, а головним бенефіціаром вказаний громадянин США Браян Саведж. У 2019 році компанія збудувала збагачувальну фабрику і видобуває цинковий та свинцевий концентрати з вмістом золота. “Ми не виробляємо золото, а лише концентрат” “Ми – єдиний проєкт, який довели до виробництва. Коли ми прийшли, тут були кущі, а зараз працює підприємство, на якому понад 100 людей. Так, важко, ми все ще збиткові, але ми працюємо”, – каже в коментарі “Еспресо.Захід” керівник “Авеллана Металс” Андрій Смолін. За його словами, на Мужіївському родовищі є поліметалеві руди, які містять золото, срібло, свинець та цинк. Однак саме золота тут залишилося небагато, бо все, що було легко видобути, вже видобули.”Нам залишилося велике родовище з невеликим вмістом золота. І якщо зараз нам акцентувати лише на золоті – видобуток був би економічно не рентабельним, – каже він. – Товарна продукція, яка затверджена в нас у проєкті – цинковий і свинцевий концентрат з певним вмістом золота. Тобто в нас на тонну свинцю йде умовно декілька десятків грамів золота”.Якби компанія виробляла золото, то мала б його пропонувати насамперед Національному банку України. “Але ми не виробляємо золото, ми лише видобувна компанія. Наша продукція завершується виробництвом концентратів. Щоб із цих концентратів вилучати ті чи інші метали, потрібно ще два цикли переробки, – каже Андрій Смолін. – В Україні такого підприємства немає. І йдеться не лише про наявність технологій. Я, наприклад, знаю, як зі свого концентрату виробляти наступні продукти – що свинець, що золото, що срібло. Технологія за останні 100 років суттєво не змінилася. Але вартість європейського заводу, з яким ми працюємо, – 5 млрд доларів. У нас інвестиційний бюджет для того, щоб розкрити весь потенціал родовища в майбутньому, – 150 млн доларів”.За його словами, навіть якби зібрати всі поліметалічні родовища в Україні, їхньої потужності не вистачило б, аби забезпечити сировиною плавильний завод, тож економічної доцільності будувати його тут немає. “Якби була руда не поліметалічна, а золота, то можна було б зробити маленький афінажний завод, як це робила колись держава”, – каже він.Крім того, підприємство могло б продавати супутні продукти, які залишаються після переробки руди. Але для цього потрібні зміни до законодавства. “Ми беремо руду і вилучаємо з неї метали. Відходи рудників – це пульпа, тобто грязюка. Ми розробили обладнання, які дозволяє зневоднювати її. Тобто отримуємо чисту оборотну воду та сухі продукти – глинисті й пісочні, і їх можна надалі використовувати, наприклад, для виробництва екоцегли. Але поки що немає законодавства, які дозволило б нам це продавати. Бо якщо я продаватиму глинисті відходи, прийде прокуратура і вліпить незаконний видобуток”. В Україні нормальне законодавство, але бракує державницького мисленняПопри певні неузгодження в законодавстві Андрій Смолін вважає, що насправді українська дозвільна система у сфері користування надр – цілком непогана.”Десь вона працює гірше, ніж в інших країнах, десь – краще. Але сама каркас, система аукціонів – цілком нормальні, за окремими винятками. Однак у нас не вистачає державницького мислення, – каже він. – Наведу приклад з нашої практики. Наш проєкт був де-факто заблокований на три роки. Була абсолютно класична рейдерська атака: одного ранку прокидаємось і з’ясовується, що в нас є якийсь новий інвестор, новий власник з новою історією. І от поки ми понад два роки бігали по судах, дійшли аж до Верховного Суду, робота була фактично заблокована. Тобто законодавство в нас нормальне, працювати можна. Але от коли компанія опиняється в біді, всім байдуже. Кажуть: “Це у вас там корпоративний конфлікт”.Тож, на його думку, переписувати кодекс про надра чи повністю реформувати систему не треба. Для інвесторів значно важливішою є робота судової системи, бо на сьогодні фактично через суд будь-хто може заблокувати діяльність підприємства навіть під надуманими приводами. “Звичайно, є маленькі, але болючі недоліки. Наприклад, зараз взялися міняти систему оцінки дозволів, бо вона просто працює некоректно. От був скандал з каолінами, коли при оцінці дозволів на видобуток брали ціну на вже очищений каолін, який уп’ятеро дорожчий. На жаль, у держслужбовців часто немає волі щось змінювати так, аби все працювало, – каже він. – У Держгеонадрах не вистачає професіоналів. При Опімаху (колишній голова Державної служби геології та надр Роман Опімах, – ред.) все почало зрушуватись з мертвої точки. Це був єдиний керівник, який говорив англійською, їздив і напряму спілкувався з певними інвесторами. Але він пішов, і куди рухатиметься галузь – незрозуміло”.