Що відомо про журналіста Олександра Кривенка, читайте в огляді Еспресо.ЗахідБіографічна довідкаНародився Олександр Кривенко 13 травня 1963 року, в родині вихідців із Вінниччини. У 1987 році закінчив Львівський університет ім. І.Франка (філологічний факультет). Працював на кафедрі української літератури.Був одним з організаторів та активістів “Товариства Лева”. У 1990–1994 рр. був депутатом Львівської обласної ради народних депутатів першого демократичного скликання, голова комісії з проблем молоді.У 1996 році Олександр Кривенко став радником прем’єр-міністра України Павла Лазаренка, заступником керівника пресслужби уряду, входив до Експертної ради при керівникові уряду. Майже у той же період був членом Політради Народно-демократичної партії. Проте невдовзі НДП почала вимагати відставки Лазаренка і після його звільнення Кривенко залишив державну службу. З березня 2001 року був директором українсько-польського журналістського клубу “Без упереджень”.Журналістська діяльністьЗ квітня 1989 року став редактором самвидавчої газети “Поступ”. З липня 1991 року до квітня 1995 р. – головний редактор газети “Post-Поступ”.З травня по листопад 1995 року Кривенко працював головним редактором інформаційних програм – “Вікна”, “Вікна в світ” – Міжнародного медіа центру “Інтерньюз”.Наприкінці 1997 року брав участь у заснуванні львівської щоденної газети “Поступ”, певний час був її шеф-редактором. З лютого 1998 до червня 1999 року працював головним редактором “Телевізійної служби новин” на телеканалі 1+1.”Коли журналіст-початківець приносив свій незграбний текст Олександру Кривенку, йому було достатньо 5 хвилин, аби перетворити його на добротний, цікавий матеріал. Журналісти називали його редактором від Бога. У свої 30 він став метром української журналістики”, – пригадували про нього колеги.ЗагибельЗагинув Олександр Кривенко у віці 39-ти років 9 квітня 2003 року вночі о 2:20 в автокатастрофі на трасі Київ – Чернігів – Нові Яриловичі, повертаючись після поминок за загиблим попереднього дня в Іраку українським телеоператором Тарасом Процюком. За кермом автомобіля, в якому їхав Кривенко, був співробітник Офісу координатора проєктів ОБСЄ в Україні Гізо Грдзелідзе, який теж загинув.Того ж трагічного дня пам’ять Кривенка вшанували хвилиною мовчання у Верховній Раді України під час відкриття ранкового засідання. Співчуття родині, друзям і колегам загиблого висловив і президент України Леонід Кучма.Похований на 3 полі Личаківського цвинтаря у Львові, його могила розташована біля центрального входу.На знак пам’яті про Олександра Кривенка львівські друзі щороку 13 травня присуджують премію “За поступ у журналістиці” його імені українському журналістові – носієві вартостей, що їх плекав Олександр. Спогади про Олександра КривенкаУ 2007 році у Львові світ побачила книга “Привіт, Сашко! Спогади про Сашка Кривенка”, упорядником якої виступила вдова – Марія Кривенко “Три найважливіших слова, без яких не можна уявити історію української журналістики ХХ ст.По-перше, Львів. Місто чорноволового “Українського вісника”, калинцевих “Євшан-Зілля” та осадчевої “Кафедри”. Націоналістичне за міфом і глибоко соціалістичне (дехто навіть вживає слово “рагульське”) за духом у перебудову, коли у колі молодих інтелектуалів з Товариства Лева (за абеткою: Ігор Гринів, Олександр Кривенко, Ігор Марков, Тарас Стецьків) й виникла ідея видавати свою газету.По-друге, сам Кривенко. Філолог за освітою. Душа львівського, а відтак і київського журналістського товариства. Обдарований чотирма дочками і редакторським талантом.Його місією було не просто вичитувати шпальти – робив це віртуозно, але придумувати “проекти” (на початках і слова такого, здається, не було) – від самвидавного “сліпого”, бо зробленого на доісторичних вільнюських ксероксах, “Поступу”, до Громадського радіо, яке ненадовго пережило Сашка і зникло з ефіру під час помаранчевої революційної ейфорії.І, по-третє, “Post-Поступ”. Це був золотий вік української журналістики. Ще живі були Гія Гонгадзе, Вадим Бойко, Мар’яна Чорна, Вадим Галиновський, Сергій Набока, Михайло Коломієць і… Сашко Кривенко”, – писав про Кривенка журналіст і публіцист Вахтанг Кіпіані.Він також відзначав фірмові “поступівські” заголовки: “Леонід Кучма: суміш кентавра з термінатором” тощо.Історик Ярослав Грицак у своїх спогадах на “Історичній правді” про Олександра Кривенка писав так:”Перше: він був великим. Можна, сказати – високим. Але це не точно відображало б. Він був великий, бо його всюди було багато. Його тяжко було не помітити у товаристві. Бо він займав навколо себе великий простір. Особливо його багато, коли він сміявся. Ми як сміємося – то сміємося посміхаючись. Часом навіть прикриваємо рукою.Сашко сміявся смачно, з розмахом. Він часом нагинався впоперек цілим тулубом до землі, скидаючи руки. Про руки треба говорити окремо. Вони жили власним життям. Сашко завжди багато жестикулював. Знаєте, як найкраще змусити італійця замовкнути? Зв’язати йому руки. Так само із Сашком.Він порівнював себе з авантюристом. З кондотьєром, який йде через джунглі у пошуках скарбу. Зараз мало уже хто пам’ятає, що якийсь час він був прессекретарем Павла Лазаренка. Для нього Київ і київська влада і була цими джунглями, через які він хотів пробратися – і наприкінці загинув”, – пригадував Грицак.