Про таємничу будівлю за адресою вулиця Генерала Чупринки, 21 та її історію розповідає “Еспресо.Захід”.Творіння Юліана Захарієвича й Івана Левинського для математика Дзівінського
Відомі львівські архітектори Юліан Захарієвич та Іван Левинський спроєктували віллу для математика, професора й ректора Львівської політехніки Плацида Дзівінського наприкінці 1890-х. А її будівництво розпочали 1899 року. Займалася ним, звісно ж, фірма Левинського. І вже за рік – у 1900-му – унікальна будівля була готова.Вілла збудована на кутовій ділянці, в оточенні саду та квітів. Сама ж будівля, створена у любленому Левинським стилі історизму, поєднала в собі асиметричне планування, мальовничі об’єми, ефектні деталі й архітектурні елементи. Фасади оздоблені декоративною цеглою, кам’яними вставками, кованими деталями, а особливо впадають в око кахлі з фабрики знаного архітектора, які запам’ятовуються своїми незвичними взорами. 
Фото: Андріана СтахівЩе однією ефектною родзинкою будинку справедливо можна назвати вежу – розміщена у найбільш помітному куті будівлі, вона створює враження казкового замку. Окрім того, її конічний дах і декоративне оздоблення не лише підкреслюють стилістику епохи, а й слугують символом інтелектуального статусу власника. За легендами, Плацид Дзівінський, видатний математик і популяризатор науки, міг використовувати її як власну маленьку обсерваторію. А мовою архітектури така вежа – це своєрідний автограф будинку, що закарбовує його характер і винятковість.Чому вілла отримала другу назву – “На хресті”
Фото: Андріана СтахівСвою неофіційну, але дуже образну назву – “На хресті” – вілла отримала завдяки унікальному розташуванню. Її звели саме в місці перетину трьох вулиць – Генерала Чупринки, Київської та Котляревського, які утворюють щось на кшталт хреста.Будівля ніби навмисно впирається фасадом у цю точку – головний вхід, башта й еркери виходять безпосередньо на перехрестя, створюючи ефект монументальної присутності в просторі. Така містобудівна композиція є рідкісною навіть для Львова й робить будинок упізнаваним ще до того, як поціновувачі архітектури дізнаються його історію. Тож завдяки своєму розташуванню вілла стала символічним маркером міського простору.Від піаніста Леопольда Мюнцера до одіозного Островерхова: хто жив у віллі “На хресті” впродовж XX століття
Фото: Андріана СтахівЗа понад 100 років існування у просторах вілли неодноразово змінювалися власники. Після ректора Дзівінського нею певний час володів багатий львівський купець Шулім Валлах, який оселився тут після Першої світової війни.Із 1928 і до середини 1930-х років у віллі мешкав відомий львівський піаніст єврейського походження Леопольд Мюнцер. Саме в той період він був професором та викладачем на кафедрі фортепіано у Галицькому музичному товаристві. Проте під час німецької окупації міста він опинився спочатку у львівському гетто, а згодом потрапив до Янівського концтабору, де грав у сумнозвісному оркестрі табору смерті й загинув у липні 1943 року.У другій половині 1930-х у будинку оселилася родина посла до польського сейму, голови Секретаріату УНДО і журналіста Володимира Кузьмовича та Олени Шепарович. Але 30 вересня 1939 року Володимира Кузьмовича заарештували, а вже 5 жовтня 1940 року засудили до 8 років таборів. Родині Шепарович-Кузьмович належала ціла колекція раритетних предметів творчості та меблів, яка зберігалась у віллі.Тим часом у 1944 році віллу прибрав до своїх рук з усім, що було всередині, найбільш одіозний її власник – колекціонер Микола Островерхов. Певний період його сучасники навіть називали будівлю “віллою Островерхова”. У цей період він з’явився у Львові вдруге, вперше побувавши у місті під час радянської окупації 1941 року. Цей чоловік завдяки своїм зв’язкам із КДБ, погрозам і маніпуляціям встиг таким нечистим шляхом зібрати чималу колекцію цінних та мистецьких об’єктів.
Фото: Андріана СтахівСвого часу Ольга Кузьмович, донька Олени Шепарович та Володимира Кузьмовича, у спогадах писала, що згодом упізнала в його колекції понад 30 родинних предметів. А ключі від колись власної домівки жінка зберігала ще роками, не маючи більше змоги відчинити ними двері вілли.Коли 1989 року Островерхов помер, колекцію намагалися вивезти до Москви, як начебто вказав у заповіті власник, проте такі маніпуляції не вдалися. Працівники Львівської галереї, нотаріус і представники Музею приватних колекцій, Фонду культури й історичного музею опис набутого майна колекціонера складали понад два тижні. Лише найцінніші речі зайняли 121 сторінку машинописного тексту: це були рідкісний живопис, графіка, старовинні меблі, посуд та книги. Після опису понад 2 тисяч цінних для музею речей перевезли до Львівської галереї мистецтв (тоді Львівської картинної галереї), де вони зберігаються й по сьогодні.Сама ж вілла від початку 1990-х належить Науковому товариству імені Тараса Шевченка.