Високогір’я є перспективною зоною для великих вітрових електростанцій, адже там стабільні потужні вітри. Судячи з дій влади Закарпаття та курсу держави, підприємства, які спеціалізуються на ВЕС, мають повний мандат на будівництво турбін, в обхід законних і прозорих процесів. Мабуть, підтверджує цю тезу ліквідація Міндовкілля.”Еспресо.Захід” розгляне проблематику та з’ясує, чи є компроміс у дилемі між енергетичною стійкістю регіону та збереженням цінних природних ресурсів – Карпат, а відтак і демократичних механізмів у країні.Зміна стратегії через війнуПовномасштабна війна боляче вдарила по енергетиці України та змусила переглянути стратегію. Російські авіаудари вже знищили до 80% потужностей теплової генерації. Відтак фахівці наголошують: для стійкості потрібні розподілені генерації у відносно безпечних регіонах. Закарпаття як гірська західна область виглядає ідеальним плацдармом – тут далеко до фронту і є можливість швидко звести вітропарки. Читайте також: Карта масштабної забудови вітротурбінами високогір’я Закарпаття, яку планують здійснити компанії з донецьким коріннямЯкщо говорити конкретно про Закарпаття, то область історично має низьку власну генерацію. Можливо тому, місцева влада, зі слів самих інвесторів, так швидко спрощує процедури і закриває очі на будь-які зловживання.Поява вітряків на карпатських хребтах подається як панацея для енергобезпеки й розвитку регіону. Обіцяють залучення великих інвестицій і створення робочих місць на місцях. Будівництво й обслуговування вітроелектростанцій мало б дати приплив коштів у місцеву інфраструктуру і додаткові надходження до бюджетів. За словами голови Української вітроенергетичної асоціації Андрія Конеченкова, інвестори навіть готові ділитися – до 3% прибутку ВЕС пропонують спрямовувати прямо в бюджети громад. Таким чином вітропарки рекламують як win-win проєкти. Офіційний наратив пов’язує розвиток ВЕС із національною безпекою: мовляв, блокування таких проєктів завдає шкоди державі. Саме тому захисники вітряків наполягають – Карпати повинні стати енергетичним тилом країни у воєнний час.Чому саме таке цінне високогір’я?Вітер у горах дує стабільно і швидко. За даними досліджень ще за 2016 рік, середня річна швидкість вітру на карпатських хребтах становить близько 7 м/с (на висоті 80 метрів). Але у цьому дослідженні здебільшого йдеться про Львівщину. Більш потенційними областями для ВЕС також могли б бути Івано-Франківська чи навіть Рівненська.Щодо Закарпаття, то згідно з дослідженням Інституту відновлюваної енергетики НАН України за 2020 рік, воно має досить низький потенціал для ВЕС.
Тож про жоден “супервітер” у горах Закарпаття мова не може йтися. Питання такої атаки на високогір’я залишається відкритим і незрозумілим. Хіба що ми можемо опиратися на недоступність територій у плані безпеки – ракети над горами майже не літають.Натомість карпатські полонини і праліси – скарб національного і світового значення. Високогірні луки виконують ключову екологічну роль: регулюють водний баланс (запобігаючи паводкам і посухам в долинах), підтримують унікальні види флори й фауни, є осередком традиційного вівчарства. Масиви старовікових лісів на схилах – це природні склади вуглецю та біорізноманіття, яких практично не лишилося в Європі. Ці екосистеми вкрай чутливі до масштабного втручання. На думку екологів, розміщення десятків 150-метрових турбін із вирубкою лісів під дороги – фактично руйнація середовища існування, яке неможливо відновити. Розраховуючи прибутки від вітру, держава де-факто оцінила в нуль їхню природну цінність. Іншими словами, обрано максимальну вигоду ціною максимального впливу на довкілля замість безпечніших альтернатив на нижчих висотах.Будівництво вітропарку в горах – це не просто “поставити стовпи з гвинтами”
фото: Джерела Еспресо.ЗахідДля встановлення турбін необхідно прокласти дороги, вирівняти майданчики, залити бетонні фундаменти, підвести лінії електропередачі. У результаті маємо два типи впливів на довкілля. Перший – пряме знищення високогірних лук і лісу на місці кожної турбіни. Йдеться про знімання ґрунтового покриву, вирубку дерев і розрив екосистеми там, де століттями не було техногенного втручання. Гірські ґрунти й рослинність відновлюються надзвичайно повільно.Ці рани на ландшафті можуть лишитися назавжди. Другий тип – непрямі наслідки, пов’язані з інфраструктурою. Щоб завезти велетенські лопаті та крани на вершини, потрібні нові широкі дороги і монтажні майданчики. Уже зараз для проєкту на полонині Руна проклали шлях через заповідний ліс у заказнику “Тур’є-Полянський” – це підтвердила Державна екологічна інспекція. Вирубано сотні дерев, у тому числі пралісу, аби важка техніка могла дістатися хребта. Екологи б’ють на сполох: нова дорога фрагментує колись суцільний лісовий масив, оголює ґрунти, створює ризик ерозії та зсувів, відкриває доступ в глушину для людей – а отже, і для неконтрольованої рубки та браконьєрства. Таким чином, навіть якщо площа під самими турбінами незначна (забудовники стверджують, що 30 вітряків займуть лише ~1% площі полонини Руна), сумарний екосистемний збиток набагато більший. Лісові дороги, лінії електропередач та інші “супутні” зміни можуть зруйнувати цілісність природного комплексу Карпат.Більше читайте тут: В Карпатах унікальну полонину Руну в обхід законів почали заливати бетоном для будівництва електростанціїЧитайте також: Найбільшу полонину українських Карпат Руну знищують понад 30 кілометрів автодоріг для інфраструктури під незаконні вітрякиПроцес погодження цих проєктів викликає не менше запитань, аніж екологічні ризикиНа прикладі полонини Руна активісти демонструють серйозні прогалини в дотриманні законів. По-перше, під час підготовки ВЕС було фактично проігноровано процедуру оцінки впливу на довкілля (ОВД). Забудовник почав земляні роботи, не маючи на руках обов’язкових висновків ОВД. Що більше, Міндовкілля взагалі зупиняло розгляд звіту з ОВД для цього проєкту, але будівництво все одно розпочалося. Як таке можливо? Виявляється, девелопер скористався лазівкою: занизив категорію наслідків будівництва. Вітропарк на Руні оформили як об’єкт незначного класу (СС1), і Держекоінспекція підтвердила, що згідно із законом для СС1 ОВД не потрібна. Екологи ж наполягають, що такий масштаб робіт мав би належати до вищого класу наслідків (СС2 чи СС3) і проходити повну екоекспертизу. Фактично, документи підігнали під проєкт, а не проєкт відповідав вимогам документів. По-друге, були питання і до містобудівних дозволів. Прокуратура встановила, що під час затвердження детального плану території під ВЕС на Руні допущено суттєві порушення природоохоронного та містобудівного законодавства. Але навіть втрутитися у справу через суд прокурорам не дали – суддя відхилив їхнє клопотання про участь у процесі.На сьогодні маємо прецедент: суд узаконив будівництво ВЕС, попри протести екологів. 21 серпня 2025 року Закарпатський окружний адмінсуд залишив чинним детальний план території для зведення вітряків на полонині Руна, відмовивши активістам у скасуванні рішення сільради. Це означає, що формально шлях для будівництва відкритий. Відомо, що суд опирався на наявну “зелену” документацію забудовника. Екологічні організації подали апеляцію. Вони розцінюють цю ситуацію як системну кризу екологічного контролю: стратегічні енергопроєкти протискаються прискорено, з увагою до цифр і термінів, але без належної екологічної оцінки та врахування думки місцевих громад. У підсумку фактично ставиться енергетичний імператив вище законодавчих процедур охорони довкілля. Такий підхід небезпечний не лише для природи, а й для довіри людей.Бізнес по-донецьки?Розгортання вітропарків у Карпатах наштовхнулося на сильний опір “знизу”. Проти виступили різні прошарки суспільства – від місцевих жителів і голів громад до національних екологічних організацій. Найактивнішими стали ГО “Екосфера” з Ужгорода, “Екодія” (EcoAction) з Києва, МБО “Екологія – Право – Людина” (ЕПЛ) та інші об’єднання, а також численні небайдужі науковці. Наприклад, біологи Ужгородського національного університету детально проаналізували флору і фауну полонини Руна та надали експертні висновки про недопустимість такого будівництва. До боротьби долучилися і журналісти-розслідувачі – зокрема, закарпатська журналістка Олена Мудра, яка з 2017 року спеціалізується на екологічних темах. Саме вона перша підняла публічний скандал навколо Руни в медіа, за що згодом поплатилася – проти неї розгорнули цілу кампанію дискредитації. Місцеві мешканці тим часом організовували мітинги, перекривали дороги будівельній техніці та збирали підписи проти проєктів на громадських слуханнях. Як з’ясувалося, керівна компанія проєкту – ТОВ “Вітряні парки України” – належить екснардепу Максимові Єфімову та підприємцю Едуарду Мкртчану. Єфімов до війни був відомим промисловцем з Донеччини, а Мкртчан – сином колишнього директора корпорації “Індустріальний союз Донбасу”, половина акцій якої належала російським інвесторам. Вітропарки через війну були змушені релокуватися з Краматорська на захід країни й вибрали Закарпаття .Слід зазначити, що на тлі походження компанії часто спекулюють, хоч проблема не у тому, що “донецькі приїхали руйнувати Закарпаття”, а в агресивних і непрозорих процесах та фактично незаконному будівництві вітряків і нищенні цінної природи. До таких масштабів та нахабства жителі Закарпаття не звикли. Тим паче, коли проти екологів та журналістів розпочали кампанію дискредитації.Читайте також: Як енергетична компанія з Краматорська знищує високогірні Карпати, масово забудовуючи їх вітровими електростанціямиУ відповідь на критику проєкту прокотилися хвилі інформаційних атак на його опонентів. Деякі медіа та псевдогромадські діячі почали публічно таврувати екоактивістів “саботажниками” і навіть натякати на проросійські мотиви їхньої діяльності. Зокрема, загадкова ГО “Екологічна Файта” звернулася до Офісу генпрокурора та СБУ з вимогою перевірити, хто і з якою метою блокує будівництво ВЕС на Закарпатті. У своєму листі вони прямо вказали на “маніпуляції в соцмережах” та можливі “опосередковані фінансові зв’язки [активістів] з російськими енергетичними структурами”. Публічно почали називати прізвища “винуватців” гальмування прогресу: журналістку Олену Мудру, біологиню Оксану Станкевич-Волосянчук, активісток Наталію Вишневську та Наталію Майстренко, експертів Олега Лукшу і Олега Дибу. Їх та їхні організації (“Екосфера”, “ЕПЛ” тощо) звинуватили у псевдоекології та лобіюванні чиїхось бізнес-інтересів. Ба більше – в інтернеті з’явилася серія анонімних “розслідувань”, де активістів оббрехали ніби вони фінансуються фондами Медведчука, лобіюють інтереси “Газпрому” і “Роснафти” та навіть мають російські IP-адреси на своєму сайті. Ці абсурдні фейки підхопили сумнівні сайти на кшталт Znaj.ua, From-UA, Bagnet і т.д.. Фактично, проти екологів запустили типову кампанію дискредитації, добре знайому з часів антикорупційних і прореформаторських рухів.Тобто, замість публічно відповісти на екологічні зауваження, Вітропарки вирішили виставити опонентів “ворогами держави”. Мовляв, у воєнний час справжні патріоти не повинні заважати будувати критичну інфраструктуру, а отже ті, хто протестує, працюють на ворога. Це дуже небезпечна риторика. По-перше, вона очорнює чесних громадян, які захищають законність і природу, знецінює їхню експертну думку. По-друге, поляризує громаду: люди діляться на табори, зростає напруга і недовіра до влади. По-третє, такий штучно створений розкол – ідеальний ґрунт для ворожих спецслужб, щоб розхитувати ситуацію зсередини. Активісти застерігають: якщо продовжувати в тому ж дусі, можна отримати “новий Донбас” на Закарпатті, тільки цього разу під гаслом енергетичної безпеки. Журналістка Олена Мудра, яка стала мішенню атак, прямо заявила: вигоду від її дискредитації отримує хіба що компанія-забудовник, яка намагається убезпечити свій проект від критики. Вона наголошує, що ніхто не проти вітроенергетики як такої – вони лише хочуть убезпечити заповідні гори, які охороняються міжнародними зобов’язаннями України. Проте замість відкритого діалогу їх таврують “агентами Кремля”. Більше того, до цієї кампанії долучились і самі нардепи. До прикладу, Вікторія Гриб, нардепка від “Опозиційного блоку” та в минулому керівниця різних напрямків у ДТЕК, спекулює на темі екології:
Чи існує компроміс між енергетичною безпекою та збереженням Карпат на Закарпатті?У сфері збереження природи існує такий термін No Go Zone. На думку авторки статті (та і, мабуть, багатьох екологів й активістів), необхідно на законодавчому рівні запровадити “червоні лінії”, за які не можуть заходити навіть стратегічні будови. А саме, створити список зон No Go у Карпатах. Бо інакше виникає слушне зауваження: якщо Україна декларує курс на “зелене” відновлення (екологічна та безпечна енергетика) для енергетичної сталості країни, то вона не може при цьому нехтувати тією ж екологією. Бо сама суть зеленої енергетики – це збереження, а не руйнування природи. Окрім того, як уже доведено дослідженнями, не має Закарпаття максимальної ефективності у потужностях ВЕС. Тому логічно було б шукати альтернативні шляхи децентралізації енергетики з меншим екологічним слідом. У тому ж Закарпатті вистачає низькогірних або вже порушених людиною локацій, де вітровий потенціал трохи гірший, зате шкода для природи мінімальна. Це можуть бути пагорби середнього високогір’я, техногенні ландшафти (колишні кар’єри, промзони) чи навіть греблі існуючих гідростанцій для розміщення невеликих вітроустановок. До прикладу, вітропарк у Нижньоворотівській громаді тих же “Вітрових парків України” – це гарний приклад, про який говорять екологи. І він міг би стати добрим початком у взаєминах між забудовниками ВЕС та екологічною спільнотою. Так, енерговіддача там, можливо, буде на кілька відсотків нижчою, але ця втрата компенсується збереженням біорізноманіття. Тим більше, що унікальних високогірних територій у нас мало, а альтернативних достатньо.При цьому, говорячи про децетралізацію енергетики, ми часто забуваємо, що крім вітру є ще сонце. Сонячна енергетика також може стати вагомим внеском у розосереджену генерацію – сонячні станції на дахах, у промзонах, уздовж трас. І це лише два варіанти з багатьох.По-третє, необхідні системні зміни в процедурі екологічної оцінки і управлінні такими проектами. Процес ОВД має стати справді прозорим і незалежним. Для об’єктів на кшталт карпатських ВЕС доцільно залучати до аналізу незалежних експертів, можливо, навіть міжнародних – щоб виключити конфлікт інтересів, коли екологічний звіт оплачує сам забудовник. Джерела фінансування “зелених” проектів теж варто відкривати максимально: це зніме ґрунт для спекуляцій про “темні гроші” і “чийсь вплив”. Окрім того, не можна ігнорувати голос місцевих громад. Перед реалізацією таких ініціатив влада має проводити широкі консультації, пояснювати людям плюси і мінуси, шукати прийнятні компенсації і шляхи пом’якшення впливу. Якщо цього не робити, виникає вакуум довіри, який заповнюють плітки і фейки.Нарешті, слід припинити практику політичного шантажу екологів. В умовах війни особливо важливо зберігати єдність суспільства. Навішування ярликів “ворогів” на фахових біологів чи журналістів лише тому, що вони борються за законність, є неприпустимим. Це підриває основи демократії, за які, власне, Україна і воює.Усе описане в цьому розділі є базою, яка працює в окремих випадках та окремих областях. Однак кейс забудови вітряками високогір’я Карпат викрив дуже багато проблем, на які відповідним структурам і міністерствам треба було звертати увагу ще на початку.